• warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.

кассационная скарга от Лизуши

Страница для печатиПослать другу

 

Вищій адміністративний суд України
01010, м. Київ, вул. Московська, б. 8, корпус 5

 

        Позивач:     Ковнір Єлизавета Миколаївна,

                              Поштова адреса місця проживання:
                              84130, Донецька область, м.Святогірськ,  

                              вул.Запорізька, буд. 3,                                        

моб. тел.  8 05...,

електронна адреса e.kovnir@mail.ru

 

    Відповідач:    Управління праці та соціального захисту

                             населення Слов’янської міської ради

                             Донецької області,

  Поштова адреса: 84116, Донецька область,

  м. Слов’янськ, вул. Г.Батюка, буд. 40

  тел.:  8 (06262...

 

    Третя особа:   Головне Управління Державного

                                Казначейства в Донецькій області

     Поштова адреса: 83017, м. Донецьк,

                                бульв. Шевченко, буд.25

                                тел.:  (062...

 

Справа №  2а - 41/09/0544

 

КАСАЦІЙНА   СКАРГА

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду

від 17 квітня 2009 року

 

            У грудні 2008 року я звернулась до Слов’янського міськрайонного суду м.Слов’янська Донецької області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради (у подальшому Управління) про визнання неправомірними дій Управління щодо невиплати у повному обсязі мені допомоги при народженні дитини - Дерябіної Соломії,  про визнання неправомірними дій Управління щодо невиплати мені щомісячної допомоги по догляду за дитиною – Дерябіної Соломії, 07 квітня 2007  року  народження,  до досягнення  нею  трирічного віку у період з червня 2007 року по 07 квітня 2010 року у розмірі не меншому, ніж прожитковий мінімум, про стягнення з відповідача на мою користь недоплаченої допомоги при народженні дитини у сумі 1963грн. 80 коп., про стягнення з відповідача на мою користь різниці недоплаченої мені допомоги по догляду за дитиною загальною сумою 6359 грн. 64 коп., відшкодування моральної шкоди та стягнення з відповідача  сплаченого мною судового збору.

05 лютого 2009 року Слов’янським міськрайонним судом мій позов задоволено частково та винесено постанову, якою вирішено: 

  • мій позов до Управління задовольнити частково;
  • визнати неправомірними дії Управління щодо відмови у виплаті мені щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми»   за період з 09.07.07 по 31.12.2007 року;
  • стягнути з Управління на мою користь недоплачену суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 09 липня 2007 по 31 грудня 2007 року, у розмірі 1474 грн. 83 коп. (одна тисяча чотириста сімдесят чотири грн. 83 коп.);
  • в іншій частині позовних вимог – відмовити. 

З даною постановою не погоджуюсь в повному обсязі, тому оскаржила цю постанову, посилаючись на неправомірність винесеного рішення.

            17 квітня 2009 року Донецьким Апеляційним Адміністративним судом винесена та проголошена постанова, якою апеляційну скаргу Управління задоволено частково. В цей же день постанова набрала законної сили.

            При цьому вирішено:

·        Постанову Слов’янського міськрайонного суду м.Слов’янська Донецької області від 05 лютого 2009 року у справі № 2 -а-41/09 за позовом Ковнір Єлизавети Миколаївни до Управління праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради Донецької області, третя особа Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій протиправними, стягнення недоотриманої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - залишити без змін.

З висновками Донецького Апеляційного Адміністративного суду погоджуюсь частково, так як рішення винесено з порушення норм матеріального права.

Донецьким Апеляційним Адміністративним судом не було враховано, що відповідно до статті 12 Закону України № 2811-XII від 21 листопада 1992 року «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин з приводу отримання держдопомоги – червень 2007 року) (далі – Закон про держдопомогу): „допомога при народженні дитини надається у сумі кратній 22,6 прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини”. Отже сума допомоги при народженні дитини згідно статті 12 Закону про держдопомогу повинна визначатися наступним чином: 463 грн (прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років на 01 квітня 2007 року) х 22,6 (кратність) = 10 463,80 грн. (розмір допомоги при народженні дитини). Таким чином, розмір недоотриманої допомоги становить 10 463 грн. 80 коп. – 8 500 грн. =1 963 грн. 80 коп.

В 2007-2008 роках в Закон України про держдопомогу було внесено зміни Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» відповідно, що є неприпустимим з огляду на конституційність таких змін, про що неодноразово (кожний рік!) наголошується Конституційним судом України. Конституційний Суд України неодноразово розглядав за зверненнями суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України.

Конституційний Суд України в пункті 4 свого рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа № 1-21/2005) роз’яснив, що “…згідно зі статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

 Підтвердженням тому є також Рішення Конституційного суду України від 09 липня 2007 року, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік": ...- абзац третій частини другої статті 56,.....; а також пункт 14 статті 71 в частині зупинення на 2007 рік дії статті 12, статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", щодо встановлення розміру допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку”.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 19 грудня 2006, № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Конституційним судом зазначена норма Закону не визнавалася неконституційною, тому являється чинною та регулює правовідносини стосовно визначення джерел фінансування виплати зазначених видів соціальних гарантій.

Розглядаючи порушене питання, Конституційний Суд України виходить з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян, та у Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: „Закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не МОЖУТЬ ВНОСИТИСЯ ЗМІНИ, ЗУПИНЯТИСЯ дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України" (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007): „Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).

Тобто відповідно до Конституції Закон про Державний бюджет України ґрунтується на діючих законах, а не змінює їх (закони) з метою зменшення видаткової частини бюджету.

Виходячи з вищевказаного, з 09 липня 2007 року після проголошення Рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, з урахуванням змін в законодавстві відповідач повинен був визначати розмір допомоги при народженні дитини у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день народження дитини. Відповідно до пунктів 5, 6 Рішення Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/20075 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином Відповідач повинен був зробити перерахунок допомоги при народженні дитини до рівня, зазначеного у Законі про держдопомогу.

В підтвердження висновку Рішень Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року та 22 травня 20008 року 27 листопада 2008 року Рішенням Конституційного Суду України дані роз’яснювання частини 2 статті 95 Конституції України, що „...законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об’єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина. У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремi закони“ (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).

Тобто використовувати норми Законів про Державний бюджет, які змінюють вже прийняти закони України (загальні чи спеціальні), та на які посилається Відповідач,  заборонено Конституцією України та ця заборона підтверджена Рішенням КСУ від 27 листопада 2008 року. Положення, згідно з яким держава прагне до збалансованості бюджету України, Конституційний Суд України розглядає як намагання держави при здійсненні бюджетного процесу дотримуватися рівномірного співвідношення між доходною та видатковою частинами Державного бюджету України і як її завдання та обов'язок при цьому реалізовувати конституційні засади розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення її суверенітету і економічної самостійності, утвердження прав і свобод людини.

 Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України.

Зважаючи на те, що зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб, то "втрата чинності нормативно-правовим актом, яким відбулося зупинення дії певного закону, за правовими наслідками є поновленням дії цього закону, а відповідно, і поновленням прав та обов'язків осіб, які є учасниками правовідносин, що є предметом регулювання такого закону.

Зважаючи на те, що у пункті 5 та у пункті 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 та рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 конкретно зазначено, що «рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними», то це є можливістю зворотної дії у часі вказаного рішення Конституційного Суду України. У мотивувальній частині своїх рішень конституційним судом приводяться правові засади для признання такого акту неконституційним, які виникли або ДО або у момент вступу в дію відповідного правового акту. Тим самим Конституційний суд України непрямо підтверджує, що фактично оспорюваний правовий акт суперечить Конституції задовго до прийняття рішення Конституційним судом України щодо його неконституційності, тобто не може спричинювати появу правових наслідків.

Таким чином, якщо будь-який закон був прийнятий з порушенням частини З статті 22 Конституції України, а саме - зменшив право людини на отримання яких-небудь виплат, пільг, компенсації, то такий закон не може застосовуватись, і повинен діяти первісний закон, який дав людині право на вказану виплату, пільгу чи компенсацію.

Підтвердженням правильності такого висновку є і пункті 2 Пленуму Верховного Суду України від 01січня 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де зазначено, що «оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

Також в абзаці 1 пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Крім того, згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. А рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, та не потрібно прийняття ніяких урядових рішень та відповідних розпорядчих документів для впровадження його в дію.

05 лютого 2009 року Слов’янським міськрайонним судом було поновлено право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років на період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. А далі суд вирішив, що у 2008 році Управління повинно виплачувати даний вид допомоги у розмірі, який нижче від прожиткового, та нижчий ніж у 2007 році, що взагалі неможливо.

Статтею 48 Конституції України гарантовано моє право, та право моєї сім’ї на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло. В Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права та свободи та їх гарантії визначають зміст та направленість діяльності держави, а їх ствердження та забезпечення є головним обов'язком держави (стаття З), права та обов'язки людини невідчужувані та нерушимі (стаття 21), їх зміст та об'єм при прийнятті нових законів чи внесенні змін у діючі закони не може бути звужений (стаття 22), конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені (стаття 64). Статтею 46 Конституції встановлено, що «громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставинна також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом».

Статтею першою Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. В статті 17 цього закону зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих
Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо. Європейським Судом по правам людини при винесені Рішення від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63/34/00) вказано: «Суд не приймає аргумент уряду відносно бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов’язків». Чітко визначив свою правову позицію, Конституційний Суд України підкреслив, «що здійснення заходів по забезпеченню пільг, компенсацій і гарантій не залежить від наявності фінансування із бюджету, а має безумовний характер (п. 6 Рішення)».
          Статтею 8 Закону України „Про охорону дитинства” визначено, що „кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Таким чином, висновок суду щодо правомірності призначення та виплати мені допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2008 році у сумі, меншій за розмір прожиткового мінімуму, не відповідає Конституції України, Рішенням Конституційного суду № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, № 26-рп/2008 від 27 листопада 2008 року, статтями 10-15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».

Але й у 2009 році УПСЗН продовжує порушувати моє матеріальне право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років у встановленому Законом порядку. Законом Україні «Про державний бюджет у 2009 році» встановлено наступне: «Стаття 46. Установити, що у 2009 році:…Допомога при  народженні  дитини  та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону  України  "Про державну  допомогу  сім'ям з дітьми" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у  зв'язку з  тимчасовою  втратою працездатності  та витратами, зумовленими народженням  та  похованням" призначається,
здійснюється в розмірах і порядку,  визначених Кабінетом Міністрів України».

Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вже визначений в Законі України "Про державну  допомогу  сім'ям з дітьми" та становить прожитковий мінімум, встановлений для дітей віком до 6 років. До того ж Закон України, прийнятий Верховною Радою України має найвищу юридичну силу у порівнянні з Постановою Кабінету міністрів України. Не визначений Кабінетом Міністрів України порядок виплати вищезазначеної допомоги не є підставою до зменшення розміру соціальної допомоги.

Окремо прошу звернути увагу на те що, при вирішання спору щодо визначення розміру допомоги, суд не може обмежуватися лише певною частиною періоду отримання допомоги. А саме: вирішити питання стягнення недоплати (заборгованості), без одночасного зобов’язання Відповідача надання допомоги в визначену розмірі в подальшому.
         Визначення судом належного розміру допомог є підставою для:
по-перше, розрахунку суми недоплати (заборгованості) за вказаними видами допомог (з дати призначення допомоги по дату судового рішення);
по-друге, встановлення розміру допомоги, яка повинна виплачуватись в подальшому (після дати судового рішення до закінчення періоду отримання допомоги по догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку).
               При цьому слід враховувати, що спір, щодо розміру допомоги, яка буде виплачуватись в подальшому, вже існує між мною та Відповідачем: на це вказує саме відмова Відповідача здійснити перерахунок допомог відповідно до чинного законодавства України - тобто відмова від усунення порушень законодавства при призначенні допомоги та моє звернення до суду.
Дане твердження ґрунтується на тому факті, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначается на весь час її надання, а не на деякий період ії отримання.
Цитую Постанову КМ України від 27 грудня 2001 року «Про Порядок призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми»:
«18. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається з дня звернення за її призначенням, але не раніше ніж з дня, що настає після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами для непрацюючих осіб та осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а для працюючих осіб - з дня настання відпустки по догляду за дитиною по день її закінчення».
                 При цьому жодним нормативно-правовим актом не зазначено, що початок нового календарного року є підставою для перепризначення розміру допомоги.
Пунктом 57 зазначеної Постанови КМ України встановлена єдина підстава для перерахунку розміру допомоги без звернення осіб - це зміна прожитого мінімуму:
Цитую: «57. У разі затвердження нового розміру прожиткового мінімуму розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку перераховуються без звернення осіб, яким вони призначені, з місяця набрання чинност і актом законодавства, що встановлює новий прожитковий мінімум».
           Коригування розміру допомоги в сторону її зменшення заборонено нормами статтей 22, 46 Конституції України, якими визначено що, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав; а соціальні виплати та допомоги, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, для вирішення в повному обсязі спору щодо розміру допомог суд повинен не лише стягнути недоплату (заборгованість), а і зобов’язати Відповідача виплачувати щомісячно допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму до закінчення періоду ії отримання (до 07 квітня 2010 року включно).

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, «що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних наслідків, заподіяних фізичній особі.

Відповідно до статі 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Внаслідок порушення норм діючого законодавства Відповідачем відбулося фактичне зниження життєвого рівня моєї родини та порушено гарантоване право кожного на достатній життєвий рівень.
               Моральна шкода полягає в наступному:
- не маючи можливості сплачувати послуги адвоката, я була змушена вивчати норми законодавства, якими повинен керуватися Відповідач, для доказу свого права на одержання допомоги в належному розмірі. І доказом цьому є моя позовна заява та той факт, що я преставляю себе на суді, не користуючись послугами адвокатів;
- було порушене моє право власності (в розумінні матеріального забезпечення, як - законно очікуємого майнового блага);
- порушені звичний спосіб життя й нормальні життєві зв'язки. В нічний час я була змушена вивчати законодавство (вдень не маю на це часу, оскільки здійснюю догляд за малолітньою дитиною).
- я робила роботу, яку повинен робити Відповідач, який отримує за це гроші сплачені платниками податків. Бездіяльність Відповідача, посилання на неналежні нормативні акти, недотримання Конституції, Законів Україини, Типового Положення про управління праці та соціального захисту населення, незнання Законів України – все це не припустиме для представика державної влади, який повинен захищати населення.
               Моральну шкоду я оцінюю в розмірі 2000 грн., яка складається з наступних частин:
- індексація з грудня 2007 року по лютий 2009 року. Вiдповiдно до вимог статті 2 Закону України «Про iндексацiю грошових доходiв населення, соцiальна допомога вiдноситься до категорi виплат, якi пiдлягають індексації. Вважаю, що маю право на стягнення суми компенсаційної виплати за несвоєчасну сплату допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- моральна шкода внаслідок порушення норм діючого законодавства Відповідачем. Я була змушена вивчати законодавство, яким повинен керуватися Відповідач, для складання позову, скарг та захисту себе у судді. Таким чином, я була змушена виконувати роботу адвоката;

- моральні переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні громадського життя, порушенні спілкування з дитиною та оточуючими людьми. Але ані суд першої інстанції, ані Донецький Апеляційний Адміністративний суд  не прийняв до уваги мої докази, що стан мого здоров'я суттєво погіршився в період судового розгляду справи, а саме у січні – лютому 2009 році. Я декілька раз зверталася до Святогірської міської лікарні Донецької області зі скаргами на сильний головний біль, підвищення тиску, почастішання серцебиття, погіршення апетиту та сну, постійне перебування у знервованому стані, про що свідчать записи у моїй лікарняній карточці і, як наслідок, надання висновку лікарсько-консультаційної комісії, в якій встановлено мій діагноз. Моя дитина продовжує знаходитися на грудному вигодовуванні, а тому погіршення стану мого здоров'я негативно впливає і на її психічний стан.

 Кожен день я зазнаю душевних страждань від того, що не маю гідних умов життя, держава в обличчі Відповідача принижує мої честь та гідність, порушено звичайний уклад життя в зв`язку з вивченням нормативно-правових актів, поїздками до суду, податкової, банку, пошти, зібранням документів необхідних для захищення мого права в суді, обмежено моє спілкування з дитиною.
                Вважаю свої майнові вимоги мінімальними, оскільки методика розрахунку моральної шкоди розроблена українськими психологами С.М. Антоском та О.М.Куном і передбачає набагато вищі грошові еквіваленти моральної шкоди за кожен день таких страждань, ніж я вимагаю у своєму позові.
Я вважаю, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

            Відтак, не виконавши аналіз існуючого діючого законодавства, та вивчення наданих мною доказів, Слов’янський міськрайонний суд Донецької області та Донецький Апеляційний Адміністративний суд  прийшли до хибних висновків.

 Вищевикладене дає мені підстави стверджувати, що Слов’янський міськрайонний суд Донецької області та Донецький Апеляційний Адміністративний суд припустилися порушення норм матеріального права і це призвело до неправильного вирішення справи.

 Донецький Апеляційний Адміністративний ухвалив необґрунтоване рішення, тому що не провів повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були викладені мною в апеляційній скарзі.

            Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 210-213 КАС України,

ПРОШУ СУД:

1. Змінити рішення Слов’янського міськрайонного суду від 05 лютого 2009 року та Донецького Апеляційного Адміністративного суду від 17 квітня 2009 року по справі № 2а-41/09/0544 за адміністративним позовом Ковнір Єлизавети Миколаївни до Управління праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради, в якому стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради заборгованості з виплат допомоги при народженні дитини, заборгованості з виплат допомоги по догляду за дитиною в період з 01 січня 2008 року до досягнення нею трирічного віку, відшкодувати моральну шкоду.

2. Розглянути касаційну скаргу без моєї участі.

Додатки:

  1. Квитанція про сплату судового збору - 3,40 грн.

  2.   Копія касаційної скарги для відповідача  та третьої особи на  8 аркушах

  3.  Копія постанови Слов’янського міськрайонного суду Донецької області на  10 аркушах.

  4.   Копія  постанови Донецького Апеляційного Адміністративного суду від 17 квітня  2009 року по справі № 2а-41/09/0544  на  1 аркуші.


 15.05.2009 року     

 

Комментарии

vita аватар

Мне скарга понравилась.

Мне скарга понравилась. Особенно то, что идут чёткие ссылки на КУ и РКСУ.  Только индекс на сайте ВАСУ другой: 01029

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?: