Хранилище информации по судебной практике в области восстановления конституционных прав мам на социальную помощь при рождении ребенка и по уходу за ребенком до достижения ним 3-х лет.

Внимание!!! Для НОВИЧКОВ специальная тема на форуме

Мой иск. / сынок 01.12.2005 г. р. / незастрахованная

Страница для печатиПослать другу

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ

про визнання дій щодо призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відмови в перерахунку і виплаті в повному обсязі допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку неправомірними; стягнення недоплаченої суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

  

Я, ..., являюсь матір'ю ..., 1 грудня 2005 року народження, про що надаю копію Свідоцтва про народження. Згідно поданої мною заяви, розпорядженням Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради (від 8.02.2006 р.) мені була призначена допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.02.2006 р.

Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми,  крім допомоги у зв'язку  з  вагітністю  та  пологами жінкам,  призначають  і  виплачують  органи соціального захисту   населення  за місцем  проживання  батьків (Ст.5 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми ").

Управлінням праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради (далі - Відповідач) було прийнято рішення щодо надання мені державної допомоги по догляду за дитиною, та будь-яких повідомлень від Відповідача щодо порядку призначення, нарахування та виплати вказаного виду  допомоги, її загального та щомісячного розміру мені не надходило.

 

Статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Це цілком відповідає Ст.46 Конституції України, в якій чітко зазначено, що пенсії, інші види соціальних  виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Та згідно Ст.1  ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні гарантії – це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці,  доходів громадян,  пенсійного забезпечення, соціальної   допомоги,  розміри  інших  видів  соціальних  виплат, встановлені законами та іншими  нормативно-правовими  актами,  які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

 

Отже після отримання мною останньої виплати, 20.11.2008р. я направила до Відповідача заяву з проханням про перерахунок та доплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років за період з 1 лютого 2006р. по 1 грудня 2008р.

 

Але в своєму рішенні Відповідач відмовив мені у здійсненні перерахунку та в доплаті допомоги, повідомивши, що ця допомога призначена і виплачена у відповідності з чинним законодавством.

З цього ж листа я дізналася, що при визначенні розміру допомоги Відповідач керувався ст. 61 Закона України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ст. 56 Закона України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751, не враховуючи ст. 46 Конституції України згідно якої «допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» та ст. 64 відповідно до якої «конституційні права не можуть бути обмежені».

 

З даним рішенням Відповідача не згодна в повному обсязі та вважаю, що таки дії Відповідача є противоправними та такими, що порушують мої права, гарантовані Конституцією, з наступних підстав:

 

Верховна Рада  України  від  імені  Українського народу - громадян України всіх національностей, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та  гідних  умов її життя, усвідомлюючи відповідальність перед Богом,  власною  совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, прийняла Конституцію - Основний Закон України.

 

Згідно з положеннями Конституції України (далі – Конституція):
Україна є демократична, соціальна, правова держава (Ст.1 Конституції), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, вона відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним її обов'язком (ч.2 Ст.3 Конституції);

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (Ст.21 Конституції), конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (Ст.22 Конституції), конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч.1 Ст.64 Конституції);

Пенсії, інші види соціальних  виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (Ст.46 Конституції). Кожен має право на достатній життєвий  рівень  для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (Ст.48 Конституції).

 

На виконання обов'язку держави по забезпеченню прав людини, в цілях створення механізму реалізації конституційного права громадян на соціальний захист, та забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення, Верховною Радою України 21.11.1992 було прийнято Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-XII.

Статтею 15 цього Закону передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

 

Хочу також зазначити, що керуючись положеннями ЗУ «Про звернення громадян» та згідно Ст.23 ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», у порядку досудового врегулювання спору, мною була надіслана Скарга до Головного Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації з вимогою про поновлення моїх конституційних прав, порушених Управлінням праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради. Але з відповіддю Головного управління я також не згодна, оскільки його позиція щодо нарахування та виплати мені допомоги по догляду за дитиною співпадає з позицією Відповідача.

 

Призначаючи допомогу в зменшеному розмірі Відповідач, по-перше, порушив моє конституційне право на отримання допомоги не нижчої за розміром ніж прожитковий мінімум, по-друге, порушив право, яке надано мені Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо отримання допомоги саме в розмірі прожиткового мінімуму.

 

Таким чином, я вимушена виконати вказані перерахунки державної допомоги самотужки та захищати свої права у суді. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина  безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

 

Згідно Ст. 8 Конституції України: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

 

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

 

Відповідно до Конституції Украіни:

 

Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1). Найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 2). Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21). Зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (ст. 22).

 

Статтею 48 Конституції України передбачено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожитковий мінімум.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії") .

Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. (ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії") .

 

Тобто, наділивши осіб, які мають дітей віком до трьох років вищезазначеною соціальною гарантією, держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити їм належний матеріальний рівень життя.

 

Згідно Загальної декларації прав людини:

- кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення (ст.22);

- кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини (ч.1 ст.25);

- материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу (ч.2 ст.25).

І ніщо у даній Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у даній Декларації (ст. 30).

 

Хочу зазначити, що вимірювання достатнього рівня життя, про який мова йде в ч.1 ст.25 Загальної декларації прав людини, здійснюється, виходячи з розміру, який не може бути меншим за величину прожиткового мінімуму, оскільки економічна сутність поняття «прожитковий мінімум» якраз і полягає в тому, щоб забезпечити людину самими необхідними благами, які потрібні для підтримання життєдіяльності.

Згідно статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. № N 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Конституцією України, як законодавчим актом, який має найвищу юридичну силу, встановлені права та основні засади соціального захисту громадян України: в ст.46 зазначено що соціальні виплати та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом; та згідно ст. 21 та ст. 64 конституційні права людини є непорушними і не можуть бути обмежені, крім випадків воєнного та надзвичайного стану. Звуження змісту і обсягу існуючих прав (коригування розміру допомоги в сторону її зменшення) при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів заборонено ст. 22 Конституції України.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей (Ст.68 Конституції), норми Конституції України є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 Ст.8 Конституції), права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч.1 Ст.55 Конституції), кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.2 Ст.55 Конституції).

 

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відносини, що склалися між мною та Відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання):

«В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів…

Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.»

 

Враховуючи те, що я, маючи дитину віком до трьох років, була наділена державою певним правовим статусом, це включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання допомоги по догляду за дитиною.

Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають дітей віком до трьох років.

Тобто, між мною і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

 

Однак склалася така практика, що розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку щорічно, в протиріч ст. 22 Конституції України, обмежується шляхом прийняття відповідних норм в законі про Державний бюджет. Так, положеннями Законів України "Про Державний бюджет на 2006 рік", "Про Державний бюджет на 2007 рік" та "Про Державний бюджет на 2008 рік" розмір вищевказаної допомоги було також значно зменшено.

Саме така, неправомірно зменшена допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку мені надавалась Відповідачем, а саме:

з 01.02.2006р до 31.12.2007р – по  90,00 грн., з 01.01.2008р до 01.12.2008р – по 130,00 грн., що є значно нижчим від гарантованого мені прожиткового мінімуму.

 

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

Отже, хочу звернути увагу на те, що встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

 

У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав за зверненнями суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

 «…Конституційний Суд України вважає, оскільки частина третя статті 46 Конституції України проголошує, що "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом", то зупинення на 2001 рік пільг, компенсацій і гарантій, передбачених чинним законодавством, призвело до порушення конституційних прав значної кількості громадян України…

На думку Конституційного Суду України, положення частини четвертої статті 28 Закону України "Про бюджетну систему України" щодо заборони законом про Державний бюджет України вносити зміни до чинного законодавства означає і неможливість зупинення дії чинних законів в частині встановлених ними пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів…

Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України)…» (Рішення КСУ від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002)

 

Проте, незважаючи на зазначені рішення Конституційного Суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула системного характеру.

 

У даних Рішеннях — незважаючи на те, що вони торкаються різних законів — закладено принцип неприпустимості зниження рівня гарантій.

 

Рішення Конституційного Суду України як офіційний акт — це формально встановлений документ, який видається від імені і в межах компетенції Конституційного Суду України, містить владний обов'язковий до виконання припис щодо конституційності або неможливості (неконституційності) застосування норми права.

 

Зокрема в останньому Рішенні КСУ від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008 на подання Кабiнету Мiнiстрiв України, в якому просить дати офiцiйне тлумачення положення частини другої статтi 95 Конституцiї України стосовно можливостi зупиняти дiю та скасовувати норми законiв, якi визначають пiльги, компенсацiї, гарантiї, при встановленнi законом про Державний бюджет України видаткiв на загальносуспiльнi потреби, Конституційний суд України робить чіткий і конкретний висновок з приводу призначення Державного бюджету України (цитую Рішення Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 р.):

 

«…Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалiзацiї законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фiнансовi зобов’язання держави перед громадянами i територiальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов’язань утверджується сутнiсть держави як соцiальної i правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституцiї України та принципiв бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно вiдмовлятися вiд взятих на себе фiнансових зобов’язань, передбачених законами, iншими нормативно-правовими актами, а повинна дiяти ефективно i вiдповiдально в межах чинного бюджетного законодавства...

…4. Кабiнет Мiнiстрiв України також просить дати офiцiйне тлумачення положення частини другої статтi 95 Конституцiї України стосовно можливостi зупиняти дiю та скасовувати норми законiв, якi визначають пiльги, компенсацiї, гарантiї, при встановленнi законом про Державний бюджет України видаткiв на загальносуспiльнi потреби.

Розглядаючи порушене питання, Конституцiйний Суд України виходить з правових позицiй, висловлених ним, зокрема, у Рiшеннi вiд 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справi про соцiальнi гарантiї громадян та у Рiшеннi вiд 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справi щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України.

Ці позиції полягають у тому, що: „закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України“ (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007); „законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об’єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина. У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремi закони“ (абзаци третiй, четвертий пiдпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).

Наведенi правовi позиції дають відповіді на питання, порушені у конституційному поданні. Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що практична необхідність в офіційному тлумаченні положення частини другої статтi 95 Конституцiї України стосовно можливості зупиняти дiю та скасовувати норми законiв, якi визначають пiльги, компенсацiї, гарантiї, при встановленнi законом про Державний бюджет України видаткiв на загальносуспiльнi потреби вiдпала, що вiдповiдно до пункту 3 статтi 45 Закону України „Про Конституцiйний Суд України“, § 51 Регламенту Конституцiйного Суду України є пiдставою для припинення конституцiйного провадження у цiй частин…i».

Тобто, відповідно до Конституції Закон про Державний бюджет України ґрунтується на діючих законах, а не змінює їх (закони) з метою зменшення видаткової частини бюджету.

 

Відповідач посилається на норми Закону України Про державний бюджет, як норми закону, який має найсильнішу юридичну силу, проте як вбачається з вищезазначених Рішень Конституційного Суду України всі норми Закону України Про Державний бюджет, якими змінюються норми інших законів України є неконституційними.

 

Відповідно до абзаців 1-5 п.4 Рішення Конституційного суду України від14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 по справі № 1-31/2000 (щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України):

«…рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов'язковими до виконання на всій території України. Органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання … повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8)…»

«При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».

 

Також вважаю за потрібне зазначити наступне:

 

1. До  повноважень  Конституційного  Суду  України належить не прийняття або зміна якогось закону чи інших правових актів, а лише вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів (ст. 147 Конституції).

 

 2. Якщо  закони  та  інші  правові  акти  не  відповідають  Конституції України, вони за    рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в  окремій  частині (ч.1. ст. 152 Конституції)

(тобто за  Конституцією вони не мали право на  існування).

 

 3. І як наслідок  -  згідно ч. 2. ст. 152  Конституції  вони з  дня ухвалення такого рішення  втрачають  чинність (тобто «втрачають юридичну силу»).

 

Отже втрата юридичної сили за Рішенням  КСУ ні в якому разі не говорить про те, що до втрати чинності ці неконституційні норми відповідали Конституції України. А навпаки підтверджують неправомірність існування та застосування таких норм із самого початку їх існування  як  таких, що не відповідають Конституції – Основному Закону України.

 

Саме тому існує й ч. 3. ст. 152 Конституції, згідно якої матеріальна шкода, завдана актами  і  діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

 

Рішення Конституційного Суду мають обов'язковий характер і спрямовані на всіх суб'єктів права.

Органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України (ст. 19 Конституції).

 

Також цитую Постанову №9 Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»:

«2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

<..> Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй.»

 

Також, якщо норми Постанови КМУ входять у протиріччя з нормами Законів, то підлягає застосуванню лише норма, прописана в Законі України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У своїй відповіді Відповідач, окрім Законів Про Державний бюджет на кожен рік, посилається також на Постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751, нормі якої також встановлюють розміри виплат допомоги по догляду за дитиною в меншому розмірі, ніж було передбачено Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», порушуючи Конституцію України. Згідно Статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» Кабінетом Міністрів України встановлюється тільки порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом. При цьому зазначаю, що за вказаною статтею функції щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Кабінету Міністрів України не делеговані.

Таким чином, зменшення обсягу мого права на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років водночас фактично призвело до скасування конституційної гарантії забезпечення належних умов існування мого та моєї дитини.

 

Мої вимоги відносно здійснення перерахунку допомоги до рівня, встановленого законом, та виконання відповідних доплат є формою реалізації мого конституційного права на соціальний захист. Право сім’ї на соціальний, правовий та економічний захист закріплено у «Європейський соціальній хартії»: ст. 16 «З метою забезпечення умов, необхідних для всебічного розвитку сім’ї, яка є головним вічком суспільства, Сторони зобов’язуються сприяти економічному, правовому та соціальному захисту сімейного життя такими способами, як соціальна допомога і допомога сім’ям з дітьми» (ратифікована у 2006 році).

 

Більш того, згідно ст. 152 Конституції України матеріальна шкода, завдана фізичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Згідно з положеннями ч.1 Ст. 56 Конституції: «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.».

 

Згідно з положеннями Ст. 68 Конституції: «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей».

 

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» визначається механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в тому числі і допомоги сім'ям з дітьми.

Наявність цього механізму дає мені підставу стверджувати про незаконну бездіяльність Відповідача. Він є головним розпорядником бюджетних коштів, в нього є можливості подавати додаткові заявки на доплату допоміг до законного рівня, але він цього не зробив, чим спричинив мені нанесення матеріальної шкоди в розмірі недоплати допомоги по догляду за дитиною, а саме 12269,98 грн.

 

Законом України № 393/96-ВР від 02.10.1996 «Про звернення громадян» (ВВР, 1996 р., N 47, ст. 256, ) врегульовано питання реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права оскаржувати дії державних органів, та забезпечено їх можливості для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення (Преамбула Закону про звернення громадян).

Згідно з положеннями ч.1 Ст.1 Закону про звернення громадян: «Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, … із … заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, … прав і законних інтересів…».

Згідно з положеннями Ст.19 Закону «Про звернення громадян»: «Органи державної влади і місцевого самоврядування, … їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; … невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; … вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, …; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; …».

 

Бездіяльність щодо реалізації мого права на перерахунок розміру державної допомоги є порушенням, в результаті недотримання державою в особі відповідача своїх позитивних обов'язків (це такий обов'язок, коли держава повинна діяти таким чином, щоб захистити соціальні права людини), що створило для мене ситуації непевності стосовно реалізації мною зазначеного права.

Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини.

 

Відмова виплачувати мені допомогу по догляду за дитиною в розмірі прожиткового мінімуму щомісяця, на яку я мала право за період з 1 лютого 2006 року по останній день виплат, становить порушення моїх майнових прав відповідно до ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка передбачає наступне:

"Кожна фізична... особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права."

 

Оскільки дана Конвенція була ратифікована Верховною Радою, то вона згідно з ч.1 ст.9 Конституції України є частиною законодавства України і в даному випадку її положення не суперечить Конституції України, а тому згідно Постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.96р. №9 суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду  як джерело права.

 

Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Статтею 1 Закону України від 17.07.1997р. N 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод встановлено, що Україна повністю визнає на своїй території ст.46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Отже, текст Конвенції з Протоколами до неї, а також її тлумачення та застосування, висловлені у рішеннях Європейського суду з прав людини, є частиною національного законодавства і є обов'язковими при правозастосуванні органами правосуддя.

 

Одразу хочу відмітити, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мала я відповідно до обставин справи, взятих в цілому, право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1.

 

«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. … Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями … 52, 55, …. цієї Конституції.» (Стаття 64. Конституції України).

 

Також хочу зазначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

 

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги по догляду за дитиною засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

 

Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

 

У ст. 23 ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлена можливість досудового порядку вирішення спору.

П.4 ст. 99 КАСУ визначено : якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Тобто обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня отримання мною відповіді з Головного Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, а саме з листопада 2009 р.

Більш того, згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Та звертаю увагу на те, що згідно з положеннями п.1 Ст. 3 «Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року»: «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага  приділяється  якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.»

Згідно статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується відповідно до статті  20  Сімейного кодексу України.

 

Виходячи з вищенаведеного, приписи частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обмеження річним строком звернення до суду, до правовідносин пов'язаних з забезпеченням державою надання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не застосовуються.

 

Статтями 8 та 9 Кодексу Адміністративного судочинства України встановлено що, суд при вирішенні адміністративної справи повинен:
- керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави;
- застосувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини;
- гарантувати право звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України;
- не відмовляти в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини;
- вирішувати справи на підставі Конституції та законів України;
- у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу;
- у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, застосовувати закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходити із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

 

Конституційний Суд України своїми рішеннями не один раз підтвердив факт порушення чинного законодавства, зокрема:

Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в частині правильності визначення розміру щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка повинна становити та сплачуватися в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

 

Рішення Конституційного Суду України та практика Європейського Суду з прав людини стверджують, що систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, фактично скасовує їх дію. Внаслідок, зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (ч.3 ст.46 Конституції України), та порушується гарантоване  у  ст. 48  Конституції України право кожного на достатній життєвій рівень.

 

 

Отже, такою, що не порушує Конституцію – Основний Закон України, державні соціальні гарантії є  ст. 15  Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» у такій редакції:

«Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років».

 

У Законі України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», та Законі України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» затверджено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років.

 

Відповідно до вищезазначеного, я мала отримувати щомісячну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, а саме :

з 01.02.2006р – 400грн., з 01.04.2006р – 410грн., з 01.10.2006р – 418грн.,

з 01.01.2007р – 434грн., з 01.04.2007р – 463грн., з 01.10.2007р – 470грн.,

з 01.01.2008р – 526грн., з 01.04.2008р – 538грн., з 01.07.2008р – 540грн.,

з 01.10.2008р – 557грн.

 

Але за весь час мені було виплачено лише 3660,02 грн.

Загалом за період з 01.02.2006 року по 01.12.2008 року сума недоплаченої мені допомоги складає 12269,98 грн. (дванадцять тисяч двісті шістдесят дев'ять грн. 98 коп.) (Додаток 1).

 

Відповідно до статті 17 Кодексу Адміністративного Судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Згідно із частиною третьою статті 105 Кодексу Адміністративного Судочинства України, адміністративний позов може містити вимоги про:
1) скасування або визнання не чинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;
3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;
5) виконання зупиненої чи не вчиненої дії;
6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

 

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції).

 

Вважаю за необхідне звернути увагу Суду на те, що призначення та виплата Відповідачем  розміру допомоги нижче від прожиткового мінімуму, надає мені право вимог, щодо стягнення з останнього різниці між фактично отриманою допомогою та прожитковим мінімумом одночасно з наступних підстав:

 
1) як недоплата суми допомоги, яка гарантована мені ст. 46 Конституції України, тобто як недоотримана сума допомоги (на підставі ст. 46 Конституції України, ст. ст. 6, 8, 9, 21, 104 Кодексу Адміністративного судочинства України);

2) як матеріальна шкода (на підставі ст.56 «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень);

 

3) як борг, виникший на підставі порушення моїх прав щодо отримання допомоги відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

 

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції  і не суперечить їй.

Також, коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй , Суд безпосередньо застосовує Конституцію.

 

Так, у п. 2 Пленуму Верховного Суду України від 01.1.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Окрім того, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

 

Отже, прошу Суд звернути увагу на те, що - погоджуючись з Відповідачем та визнавая правомірність використання ним у відносинах по наданню "допомоги" норм законів «Про Державний бюджет України на 2006, 2007, 2008 роки» зі звуженим розміром допомоги, які обмежують права, надані мені та моїй дитині (Законом України «Про Державну допомогу сім'ям з дітьми»; Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»; та інш.), та являють собою - посяганням на наші з дитиною конституціні права (право на достатній жіттєвий рівень, право на соціальний захист) - Суд легалізує  дії  Відповідача та узаконить ці посягання.

 

На підставі вищенаведеного, керуючись:

Статтями 1, 3, 8, 21, 22, 24, 46, 48, 55, 56, 64, 152 Конституції України (щодо дії в Україні верховенства права, дії Конституції як акта найвищої юридичної сили, відповідальності держави перед людиною, непорушності конституційних прав, заборони звуження та обмеження змісту та обсягу існуючих прав, права на соціальний захист та розмір соціальних виплат як не нижчих за прожитковий мінімум);

Статтями 1, 4, 7, 15, 19 Закону України «Про звернення громадян»;

Статтями 1, 17, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні  гарантії»;

Постановою №9 від 01.11.1996 р. Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя";

Статтею 1 Закону України від 15.07.1999р. №966-XIV «Про прожитковий мінімум»;

Статтями 5, 20 Сімейного кодексу України;

Конвенцією по права дитини від 20 листопада 1989 року;

Статтями 1, 3-5, 13-15, 23 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»;

Статтею 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»;

Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»;

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»;

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. (щодо неконституційності положень законів про обмеження розміру державних допомог);

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. (щодо неконституційності положень законів про обмеження розміру державних допомог);

Рішенням Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 р. (щодо тлумачення ст. 95 Конституції України);

Статтями 2, 7-9, 17, 104-107, 162 Кодексу адміністративного судочинства України;

 
ПРОШУ:

1.  Прийняти даний адміністративний позов до розгляду.

2.  Визнати неправомірними дії Відповідача щодо призначення та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у період з 01.02.2006 р. по 01.12.2008 р., у розмірі, меншому ніж прожитковий мінімум для дітей до 6 років, гарантованого Конституцією України та ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні  гарантії»;

3.  Визнати неправомірними дії Відповідача щодо відмови у перерахунку та доплаті  допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до розміру гарантованого Конституцією України та ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні  гарантії» прожиткового мінімума;

4.  Визнати незаконною бездіяльність щодо реалізації мого конституційного права на перерахунок та отримання державної допомоги у повному обсязі;
5.  Стягнути з Відповідача на мою користь недоотриману суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.02.2006р. по 01.12.2008р. у розмірі 12269,98 грн. (дванадцять тисяч двісті шістдесят дев'ять грн. 98 коп.);

6. Стягнути на мою користь з бюджету суму сплаченого судового збору в розмірі 3,40 грн.

 

Додатки:

1.   копія адміністративного позову - 2 примірники;

2.   копія паспорту – 2 прим.;

3.   копія ідентифікаційного номеру – 2 прим.;

4.   копія свідоцтва про народження дитини – 2 прим.;

5.   копія заяви до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради від 20.11.2008р. -2 прим.;

6.   копія відповіді Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради за  №08/13077 від 27.11.2008 (фактично отриманої 22.12.08р.) - 2 прим.;

7.   копія довідки про фактично отриману допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку за період з 01.02.2006 року до 01.12.2008 року – 2 прим.;

8.   копія скарги до Головного Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації від 30.12.2008 р. - 2 прим.;

9.   копія відповіді  Головного Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації від 03.02.2009 р. - 2 прим.;

10.  квитанція про cплату державного судового збору 3,40 грн.;

11.  таблиця  Розрахунку різниці допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (Додаток 1)

 

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?: