• warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.

Пояснення на Заперечення

Лёлька аватар
Страница для печатиПослать другу

 ПОЯСНЕННЯ НА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

15.05.2009 р. на попередньому слуханні Відповідачем по справі “Про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по виплаті державної грошової допомоги ” було надано Заперечення проти позову (від 14.05.2009 р. № б/н).
Керуючись пунктами 4, 6, 7, 11 частини 3 статті 49, Кодексу адміністративного судочинства України щодо прав особи, яка бере участь у справі, давати усні та письмові пояснення, доводи, висловлювати свою думку з питань, що виникають під час розгляду справи, та подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими процесуальними правами, наданими КАС України, з метою повного та всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі підтримуючи доводи, викладені в обґрунтування моїх вимог за предметом адміністративного позову до Відповідача вважаю за необхідне надати пояснення на заперечення, надані Відповідачем.
Розглянувши заперечення Відповідача на мій адміністративний позов, вважаю їх безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству, виходячи з наступного:

1. Щодо посилання Відповідача на застосування ст.ст.99, 100 КАСУ до позовних вимог, що стосуються перегляду нарахування та виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: 
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується відповідно до статті 20 Сімейного кодексу України.
Відповідно до пункту 57 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751, у разі затвердження нового розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку розмір допомоги по вагітності і пологах, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням та допомоги на дітей одиноким матерям перераховуються без звернення осіб, яким вони призначені, з місяця набрання чинності актом законодавства, що встановлює новий прожитковий мінімум. За пунктом 55 вказаного Порядку призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім'ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.
Вказаним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751 та Порядком призначення і виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року № 13, не встановлені кінцеві терміни звернення за виплатою допомоги особою, яка має право на отримання її у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Жодним з перелічених нормативних актів не встановлені обмеження щодо звернення за виплатою передбаченого відповідним законодавством розміру допомоги та оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо відмови в виплаті допомоги в належному розмірі.
Виходячи з наведених норм законодавства, вважаю, що приписи частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обмеження річним строком звернення до суду, до правовідносин пов'язаних з забезпеченням державою надання допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не застосовуються.

2.Щодо посилання Відповідача на те, що Рішення КСУ №6-рп/2007 припинило дію 31.12.2007:
Згідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Але хочу зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.07 року не прийнято новий закон, який "міг би діяти ще до його створення". Це рішення тільки підтверджує некоституційність вже існуючих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Також проаналізувавши положення статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України , практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України. 
Конституція України має найвищу юридичну силу, є актом прямої дії і прямо передбачає , що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається обмеження існуючих прав і свобод людини і громадянина (ст.ст. 8,22 Конституціїї України). 
У ст.58 Конституції України також зазначено,що «...не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи». Ні про яку відповідальність особи (у даному випадку Відповідача, котрий є юридичною особою - це зазначено у Типовому Положенні,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 р. N 790 ) не може йти мови, якщо Відповідач не дотримується мого права на отримання достатнього життєвого рівня, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46,стаття 48 Конституції України) при нарахуванні соціальної допомоги,гарантованої мені перш за все Конституцією України,а також Законом «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року N 2017-III.
Як висновок, будь-який закон, прийнятий з порушенням ч.3 статті 22 Конституції України, а саме – зменшив право людини на отримання яких-небудь виплат, пільг, компенсації, НЕ МОЖЕ ЗАСТОСОВУВАТИСЬ, і повинен діяти першопочатковий закон, який дав людині право на вказану виплату, пільгу чи компенсацію. 
Також звертаю увагу Суду, що у ст. 74 Закону України «Про Конституційний суд України» було передбачено право Конституційного Суду України вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії неконституційного акта. В мотивувальній частині рішення КС України наводяться правові підстави для визнання такого акта неконституційним, які виникли до вступу в силу відповідного правового акта. Тим самим, Конституційний Суд України підтверджує, що фактично оспорюваний правовий акт суперечить Конституції задовго до прийняття рішення Конституційним Судом України про його неконституційність, тобто не може породжувати правових наслідків (і це преюдиціальний факт).
Більш того, звертаю увагу Суду на те, що Коституційний Суд України Рішенням від 22.05.2008 року N 10-рп/2008 “У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 25 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Відповідно до пунктів 6, 7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначені розміру допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку необхідно керуватися статтями 41, 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", а не положеннями Законів України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, які визнані неконституційними.

3.Щодо посилання Відповідача на те, що «проведення виплати допомоги у підвищених розмірах відповідно до вимог Рішень КСУ від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 та від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 можливе тільки у разі внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України від 28.12.2007 року № 107 -VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” та збільшення видатків на виплату державної допомоги:
Відповідно пп.3 п.1 ст.22, ст. 102 Бюджетного Кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» головні розпорядники коштів місцевих бюджетів: 
- ведуть персоніфікований облік отримувачів допомоги сім'ям з дітьми;
- щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми і надсилають їх фінансовим органам виконкомів міських рад.
Тобто Відповідач є головним розпорядником коштів передбачених на виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 
Згідно зі ст. 64 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» (цитую):
«Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють відповідні видатки за загальним фондом бюджету тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Державного казначейства України, та у разі їх відповідності бюджетним паспортам.
< … > При цьому зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.»
Ті ж сам і вимоги відтворені в ст.62 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Тобто, ні у 2007 році, ні у 2008 не є бюджетним порушення облік спірних допомог в розмірі, визначеному ст.ст. 41, 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі - ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування») та нормами статей Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими встановлено розмір прожиткового мінімуму.
Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», передбачений механізм коригування асигнувань з Державного бюджету України та погашення кредиторської заборгованості місцевих бюджетів щодо відповідних догомог. 
Що в об’єднанні з вищевказаними ст. 64 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та ст.62 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є достатнім для призначення та надання допомог у належному розмірі.
Посилання Відповідача на відсутність змін до Закону України Про Державний бюджет України щодо збільшення бюджетних асигнувань на виплату допомог, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», як обґрунтування неможливості сплачувати допомогу в належному розмірі є неналежним. Оскільки Відповідач зобов’язаний був самостійно надіслати фінансовому органу виконкому міської ради уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми з метою корегування обсягів субвенцій на виплату державної допомоги сім’ям з дітьми в гарантованих Конституцією та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Облік допомог в розмірі, визначеному ст.ст.41, 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та надіслання такої інформації для збільшення обсягів субвенцій є обов’язком Відповідача.
Також, звертаю увагу Суду, що відповідно до п. 2 ст. 67 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: «Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою.»
Таким чином, ствердження Відповідача на відсутність фінансування та посилання на недостатність нормативно-правових актів для призначення та надання допомог у належному розмірі не відповідають дійсності.

4. Щодо посилання Відповідача на норми Закону України «Про Державний бюджет», як норми закону, який має найсильнішу юридичну силу при визначенні розміру допомог, та ст. 95 Конституції України, як на підставу для відмови виконувати вимоги законів України щодо надання належного розміру допомог:
Стаття 95 Конституції України встановлює верховенство та пріоритетність Закону про Державний бюджет України і визначає, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним. А оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України у тому числі Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії) Конституційний Суд визначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій.
Зокрема, Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Тобто, наділивши осіб, які мають дітей віком до трьох років вищезазначеною соціальною гарантією, держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити їм належний матеріальний рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, в тому числі і Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська. Проте, останнім соціальні гарантії не додержуються. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 статті 5 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за принципами державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їм.
Таким чином, будь-які закони та нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Закон України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, Постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року № 13, Закон України «Про державну допомогу сімям з дітьми», Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 мають відповідати вимогам Конституції та ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Тлумачення ст.95 Конституції вже неодноразово надавав Конституційний суд України в своїх Рішеннях, в тому числі в рішеннях №6/рп/2007 від 09.07.2007 р., №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., та №26-рп/2008 від 27.11.2008 р. про які вже зазначено в Адміністративному позові та Заяві про зміну позову.
 Ці позиції полягають у тому, що: „закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України“ (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007); „законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об’єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина.
У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремi закони“ (абзаци третiй, четвертий пiдпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).
Тобто відповідно до Конституції Закон про Державний бюджет України ґрунтується на діючих законах, а не змінює їх (закони) з метою зменшення видаткової частини бюджету.
Відповідач посилається на норми Закону України Про державний бюджет, як норми закону, який має найсильнішу юридичну силу, проте як вбачається з вищезазначених Рішень Конституційного Суду України всі норми Закону України Про державний бюджет, якими змінюються норми інших законів України є неконституційними.
Цитую Рішення Конституційного Суду України №6/рп/2007 від 09.07.2007 р. та №10-рп/2008 від 22.05.2008 р:
«5. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли ВНАСЛІДОК дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.»
Цитую Рішення Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 р.:
«3. Рiшення Конституцiйного Суду України є обов’язковим до виконання на територiї України, остаточним i не може бути оскаржене.»
Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Одже, встановлення Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року № 13 розміру виплат допомоги по догляду за дитиною в меншому розмірі, ніж передбачено ст.41, 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги пунктом 7 статті 71, абзацом третім частини другої статті 56 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування матерів, які були застраховані в передбаченому законом порядку та здійснюють догляд за дитиною, яка не досягла трирічного віку.
Згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Одже, відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Приймаючи до уваги, що Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2007 року № 13 та Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 не відповідають ст. 41, 43 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд зобов'язаний застосовувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

5. Щодо посилання Відповідача що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дніпровської районної ради у м.Дніпродзержинську не є належним відповідачем по справі, посилання на Міністерство праці та соціальної політики України як головного розпорядника коштів, який забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: 
 Згідно ст. 56 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.
Аналогічна норма відтворена і у ч.1 ст.102 Бюджетного Кодексу України: видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного Кодексу (тобто видатки на державні програми соціального захисту: допомога сім’ям з дітьми тощо), фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У відповідності із ч.1 ст.21 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав всі розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно ч.2 ст.21 Бюджетного Кодексу України «кошти бюджету, які отримують фізичні особи... (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.» При чому у Бюджетному Кодексі не визначено, є розпорядник, що надає кошти одержувачам, головним, чи нижчого рівня. 
Таким чином, щодо визначення статусу Відповідача у правовідносинах, що пов’язані з наданням бюджетних коштів безпосередньо одержувачам, тобто надання мені як одержувачеві бюджетних коштів за призначенням (спірних видів допомог), слід звернутися до інших нормативно-правових актів, а саме до Постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Постанова КМУ № 256 від 04.03.2002 р.)
Відповідно п.2 Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 р., головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів допомоги сім'ям з дітьми. 
Зазначений Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в тому числі щодо допомоги сім`ям з дітьми, у відповідності із яким фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій з державного бюджету (п.2), суми яких щомісячно перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті у відповідних органах Державного казначейства (п.4). 
Згідно цього Порядку, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програмам соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (п.3), тобто у Дніпровському районі м.Дніпродзержинська під таке визначення підлягає саме Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дніпровської районної у місті ради (відповідач).
Крім того, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів:
- щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми і надсилають їх фінансовим органам – п.5 Порядку (в свою чергу державне казначейство перераховує до 10 числа поточного місяця субвенцію на виплату допомоги сім`ям з дітьми тощо – п.6 Порядку);
- у разі виникнення додаткових зобов`язань надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міськрад уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми (державне казначейство перераховує до 25 числа субвенцію на виплату допомоги сім`ям з дітьми тощо згідно з уточненою інформацією про фактично нараховані у поточному місяці суми допомоги) – п.6 Порядку.
Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків – п. 8 Порядку. І далі головне в цьому пункті, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки щодо допомоги сім`ям з дітьми тощо. Тобто саме те, що здійснює відповідач.
Таким чином, головним розпорядником коштів, передбачених на виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, є Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Днніпровської районної ради м.Дніпродзержинська.
На Міністерство праці та соціальної політики України покладені зовсім інші функції. Згідно Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1543, воно є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики, у тому числі у сфері соціального захисту населення, загальнообов’язкового соціального страхування. 
Основними його завданнями є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики, у тому числі у сфері соціального захисту населення, загальнообов’язкового соціального страхування; забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі всіх видів державної соціальної допомоги. 
Відповідно до покладених на нього завдань Міністерство здійснює у межах своїх повноважень контроль за додержанням законодавства з питань надання пільг сім’ям з дітьми та іншим громадянам, організує і координує роботу, пов’язану з наданням державної допомоги сім’ям з дітьми тощо. 
В зв’язку з цим йому наданий статус головного розпорядника коштів, спрямованих на забезпечення діяльності самого Міністерства (пп.1 п.1 ст.22 Бюджетного Кодексу України, Положення про Міністерство праці та соціальної політики України).

6. Щодо посилання Відповідача на ст.21 Бюджетного кодексу України як на те, що порядок виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку визначається Кабінетом Міністрів України:
Враховуючи, що Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2007 року № 13 «Про затвердження Порядку призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування» прийнята на виконання абзацу 3 частини 2 статті 56 Закону України від 19.12.2006, № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", який визнано неконституційним, вищевказана Постанова суперечить статтям 41, 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". 
Приймаючи до уваги, що зміни, внесені до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення та виплати державної допомоги сімям з дітьми» на виконання п.25 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України”Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”від 28.12.2007 року № 107 -VI, який визнано неконституційним, вищевказана Постанова також суперечить статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".
 Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, у зв’язку з тим, що Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2007 року № 13 та Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 не відповідає статті 43 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд зобов'язаний застосовувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".
Встановлення Кабінетом Міністрів України порядку перерахування субвенцій, не означає, що визначений порядок реалізації соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», може автоматично змінювати обсяг цієї гарантії підзаконним нормативним актом.
За таких обставин, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, та керуючись ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та норма Закону України «Про державний бюджет України на відповідний рік», якою встановлено розмір прожиткового мінімуму.
А також у рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що „рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)“ (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини)

7. Щодо посилання Відповідача на ч. 5 ст. 51 Бюджетного Кодексу України, як на підставу для дискримінуючої недоплати допомоги при народженні дитини, та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також як виправдання в тому, що діяв в межах затверджених на відповідний рік кошторисів, та планів бюджетних асигнувань:
Це заперечення Відповідача є недоречним та марним, тому що Відповідач не вірно застосовує до спірних правовідносин бюджетне законодавство а також явно не розуміє значення термінів якими апелює.
Так ч. 5 ст.51 Бюджетного Кодексу України визначає процедуру виконання місцевих бюджетів за видатками (ст.78 Бюджетного Кодексу України), та не стосуються справи.
Згідно ч. 2 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України N 228 від 28.02.2002 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ»: «Кошториси не складаються за бюджетними програмами, призначення за якими встановлюються Законом про Державний бюджет України за загальнодержавними видатками та рішенням відповідної ради про затвердження місцевого бюджету у частині міжбюджетних трансфертів...»
Згідно ч. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України N 228 від 28.02.2002 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ»: План асигнувань загального фонду бюджету (за винятком надання кредитів з бюджету) (далі - план асигнувань загального фонду бюджету) - це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету), затверджених у загальному фонді кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків, який регламентує протягом року взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов'язань.
Тобто, ні у 2007 році, ні у 2008, ні у 2009 не є бюджетним порушення облік спірних допомоги в розмірі, визначеному ст. 41 та ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та нормами статей Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими встановлен розмір прожиткового мінімуму.
Проаналізувавши зміст ч.1 ст.23 Бюджетного Кодексу України, та значення термінів, якими апелює Відповідач, я дійшла висновку, що в даному випадку не вірно застосовується бюджетне законодавство до спірних правовідносин. Так, якщо, з допомогою ст. 2 Бюджетного Кодексу України, більш широко розкрити зміст заперечень, то виходить, що Відповідач підставою для виправдання за порушення мого права на соціальний захист вважає відсутність у нього повноважень, наданих Бюджетним Кодексом, законом про Державний бюджет України на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. 
Ст. 2 Бюджетного Кодексу України визначає термін - бюджетне зобов'язання, як розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. З іншого боку згідно Бюджетного Кодексу України, субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. А, відповідно, призначення допомоги при народжені дитини, та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за рахунок субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам вважати бюджетним зобов'язанням не можна.
Щодо відсутності у Відповідача повноважень на призначення допомоги при народжені дитини, та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі передбаченим Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» пояснюю наступне.
Намагання Відповідача переконати, що Бюджетним Кодексом, та законом про Державний бюджет України йому не передані повноваження на призначення допомоги при народжені дитини, та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в законно більшому розмірі є недоречним.
Я вважаю, що статтею 102 Бюджетного Кодексу України, частиною 2 статті 56 Закону України від 19.12.2006, № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", а також, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2007р. №32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку», Відповідачу делеговані усі необхідні повноваження. 
Приймаючи до уваги, що у відповідності до приписів статей 81, та 82 Бюджетного Кодексу України, міжбюджетні відносини - це відносини між державою, та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України, а метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень, хочу підкреслити, що саме повноваження на призначення та виплату допомоги при народжені дитини, та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за рахунок субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам визначають забезпеченість бюджетними ресурсами, а не навпаки, як вважає Відповідач.

8. Щодо посилання Відповідача на те, що з 2008 року на застрахованих осіб поширюється дія Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», що дає підставу Відповідачу нараховувати допомогу у розмірі, передбаченому статтею 15 зазначеного закону, а не ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням та похованням»:
 Призначення допомоги застрахованим особам в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, посилаючись на Закон України «Про допомогу сім’ям з дітьми» в 2008 році є неправомірним з огляду на наступні аргументи:
 1. В 2008 році в ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було внесено зміни Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що є неприпустимим з огляду на конституційність таких змін, про що неодноразово наголошується Конституційним судом України. 
Конституційний Суд України неодноразово розглядав за зверненнями суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). 
Проте, незважаючи на зазначені рішення Конституційного Суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула системного характеру. 
Розглядаючи порушене питання, Конституцiйний Суд України виходить з правових позицiй, висловлених ним, зокрема, у Рiшеннi вiд 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справi про соцiальнi гарантiї громадян та у Рiшеннi вiд 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справi щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: „закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України“ (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007); „законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об’єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина. У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремi закони“ (абзаци третiй, четвертий пiдпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).
 Як висновок, будь-який закон, прийнятий з порушенням ч.3 статті 22 Конституції України, а саме – зменшив право людини на отримання яких-небудь виплат, пільг, компенсації, НЕ МОЖЕ ЗАСТОСОВУВАТИСЬ, і повинен діяти першопочатковий закон, який дав людині право на вказану виплату, пільгу чи компенсацію.
 Причому для цього не обов’язкова наявність Рішення КСУ, котрий констатував би, що той чи інший конкретний закон суперечить Конституції України. 
Тому, навіть без відповідних Рішень КСУ статті 41-43 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (статті 12-15 ЗУ «Про допомогу сім’ям з дітьми») повинні застосовуватись без обмежень, здійснених нормами Законів про Держбюджет.
 Таким чином дія Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і в 2007році, і в 2008 році мала легітимне значення. 
 2. Оскільки я застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням та справно сплачувала відрахування на даний вид страхування, то призначення та виплата допомоги при народженні та догляду за дитиною повинні здійснюватись згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», але ні в якому разі не на підставі Закону України «Про допомогу сім’ям з дітьми», адже Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» є спеціальним законом для зазначеної категорії осіб, який визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею.
 Окрім того, НЕВИКОРИСТАННЯ Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дніпровської районної ради в роботі закону, який визначає спеціальні правовідносини саме для осіб, ЗАСТРАХОВАНИХ в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не має законного підґрунтя.
Тим більше, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 р. N 32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку», для врегулювання питання передачі функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку саме застрахованим особам управління повинно керуватись Наказом Міністерства праці та соціальної політики від 6 грудня 2006 року N 453 «Про передачу функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень органам праці та соціального захисту населення», згідно якого Управління ПСЗН з 1 січня 2007 року забезпечує призначення допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі документів, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
 При цьому, Відповідач повинен своєчасно формувати заявки по коштах державного бюджету, необхідних на виплату застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, починаючи з 1 січня 2007 року.
 Згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мені гарантовано належить отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною (п.2 ст.3).
Згідно цього Закону я маю право на матеріальне забезпечення як застрахована особа. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (п.1 ст.4). 
В даному випадку при народженні дитини я набула право отримувати матеріальне забезпечення у вигляді:
- допомоги при народженні дитини (ст.ст. 40,41)
- допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст.ст. 42-44)
 Даним Законом також встановлено розмір зазначених видів допомог.
 Однак, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дніпровської районної ради виплачувало допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, керуючись положеннями Закону України «Про допомогу сім’ям з дітьми». 
Хоча в Типовому положенні також визначені основні завдання управління, одним з яких визначено забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про працю, зайнятість, трудову міграцію, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист та соціальне обслуговування населення, у тому числі громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (абзац 1 пункту 3 Типового положення).
 Наразі в 2008 році виникла колізія норм права, відповідно до якої нарахування та виплата допомоги по догляду за дитиною для осіб, застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, можна здійснювати як згідно Закону України «Про допомогу сім’ям з дітьми», так і згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Проте ретельно вивчивши нормі зазначених законів приходимо до висновку, що питання вирішується наступним чином.
Закон України «Про допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. прийнятий відповідно до Конституції України и встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги. 
Ст. 1 даного закону встановлено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. 
Тобто законодавець одразу, при прийнятті даного Закону, визначив, що норми цього закону не є вичерпними законодавчими нормами щодо забезпечення соціально захисту.
Що і підтверджує наявність (прийняття в подальшому) інших законів, які також стосуються соціального забезпечення населення, зокрема це: 
- Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій (загальний закон);
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р., визначає коло осіб, застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (спеціальний закон).
Тобто, сам Закон України «Про допомогу сім’ям з дітьми» має посилання на інші закони України - чим дозволяє їх використання.
Проте, навіть якщо вирішувати питання дії зазначених законів з точки зору колізії, то при вирішенні такої колізії слід взяти до уваги Лист Міністерства юстиції від 29.07.2008 № 337-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у разі колізії». 
За цим листом дана колізія вирішується на користь:
1. Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. 
«…У разі, коли розходяться між собою акти, видані одним й тим же правотворчим органом, але в різний час, коли прийняття нового акта не супроводжувалось одночасним скасуванням застарілих актів з того ж питання, застосовується акт, виданий пізніше. Що стосується раніше виданих актів, то до приведення їх у відповідність з новим законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону…»
2. Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р.
«…У разі, коли розходження має місце між загальним та спеціальним актом, який був прийнятий раніше і не скасований прийнятим пізніше загальним актом, перевага віддається спеціальному акту…»
Щодо використання норм Законів про Державний бюджет з цього питання, то звертаємося до ст.22 та ст.95 Конституції України:
«…Якщо розходяться акти, видані одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили. Наприклад, неузгодженість виявилась між будь-яким законом та Конституцією України (обидва акти прийняті Верховною Радою) — колізія вирішується на користь Конституції…»
Тлумачення ст.95 Конституції України остаточно надав Конституційний суд України Рішенні №26-рп/2008 від 27.11.2008 р:
«…Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалiзацiї законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фiнансовi зобов’язання держави перед громадянами i територiальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов’язань утверджується сутнiсть держави як соцiальної i правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституцiї України та принципiв бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно вiдмовлятися вiд взятих на себе фiнансових зобов’язань, передбачених законами, iншими нормативно-правовими актами, а повинна дiяти ефективно i вiдповiдально в межах чинного бюджетного законодавства…»
Тобто, використовувати норми Законів про Державний бюджет, які змінюють вже прийняті закони України (загальні чи спеціальні) заборонено Конституцією України. 
А колізію створюють саме норми «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (нема цих норм - нема колізії).
На завершення, звертаю увагу, що також ст.27 Бюджетного Кодексу України встановлена неможливість внесення змін до Законів України, які впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетів, після 15 серпня року. А Закон про Державний бюджет на відповідний рік приймається в грудні року.
Таким чином, дана колізія вирішується на користь ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки саме цей закон для осіб, застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є спеціальним і повинен використовуватись Відповідачем при регулюванні питання нарахування і виплати допомоги по догляду за дитиною.

9. Щодо посилання Відповідача на виконання ним ч.2 ст.56 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» як на підставу правомірності оспорюваних дій щодо нарахування допомоги по НАРОДЖЕННЮ дитини є нікчемним, незважаючи на те, що Конституційний Суд України рішенням № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. не визнав даний пункт неконституційним і він є чинним.
Хочу звернути увагу на те, що ч.2 ст.56 вказаного закону може застосовуватись ЛИШЕ В ЧАСТИНІ ВИЗНАЧЕННЯ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ даного виду допомоги, але ніяким чином не з метою ВСТАНОВЛЕННЯ РОЗМІРУ допомоги. Дане твердження роблю з наступних міркувань:
Закон України «Про державний бюджет України» не наділено здатністю встановлювати або змінювати розмір допомоги по народженню дитини.
Про неможливість (неконституційність) внесення змін до чинних законів України, зупинення дії окремих законів України законом про Державний бюджет України я вже пояснила вище.
Окрім того, Верховна Рада до цих пір не взяла на себе відповідальність окремим законом припинити чи скасувати положення закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», оскільки вона усвідомлює, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. 
З тверджень Європейського суду випливає висновок: якщо чинне правове положення передбачає виплату певних видів матеріального забезпечення, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Таким чином, я, являючись матір'ю дитини, яка не досягла трирічного віку, яку я фактично доглядаю, являючись також застрахованою особою, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, маю право отримувати допомогу при народженні дитини у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленій статтею 41 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», статтею 12 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» , та допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, встановленому статтею 43 Закону України ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», з моменту виникнення права на зазначені виплати.
Одже, встановлення Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року № 13 розміру виплат допомоги по догляду за дитиною в меншому розмірі, ніж передбачено ст.41, 43 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст.12 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги пунктом 7 статті 71, абзацом третім частини другої статті 56 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування матерів, які були застраховані в передбаченому законом порядку та здійснюють догляд за дитиною, яка не досягла трирічного віку.
Згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Посилання Відповідача на те, що ч.2 ст.56 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» не визнавалася неконституційною, тому являється чинною, лише ще раз доводять, що дана норма виключає можливість здійснення таких виплат за рахунок Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, підкреслюючи, що допомога при народженні дитини виплачується з Державного бюджету України.
Законом про Державний бюджет на 2007 рік ОДНОЧАСНО було призупинено дію статті 43 та незаконно визначено розмір допомоги по народженню дитини.
Рішеннями Конституційного Суду України №6/рп/2007 від 09.07.2007 р. та №10-рп/2008 від 22.05.2008 р було поновлено дію статті 41 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст.12 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», однак без змін залишено норму Закону про Державний бюджет щодо розміру допомоги.
За правилами вирішення колізії (Лист Міністерства юстиції України від 29.07.2008 N 337-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у разі колізії») норми Закону України Про державний бюджет (на які посилається Відповідач), якими змінюються інші закони України, не тільки не мають вищої юридичної сили, а взагалі не можуть застосовуватись судом при вирішенні спору.
Тому, розмір даного виду допомоги слід розраховувати, виходячи з положень статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», статті 12 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та статті Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, якою встановлено розмір прожиткового мінімуму.
На мою думку, до правовідносин, які складаються з приводу нарахування та виплати у 2007 році особам допомоги по народженню дитини необхідно застосовувати положення саме ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки зазначений Закон є спеціальним для регулювання зазначених відносин для застрахованих осіб, ніж Закон України «Про Державний бюджет на 2007 рік».
Тим більше, що юридичну силу нормативних актів можна порівнювати у випадку, коли розбіжність виникає з приводу певного факту ЄДИНОЇ СФЕРИ РЕГУЛЮВАННЯ певних правовідносин. А оскільки закон про Державний бюджет не може за своєю сутністю регулювати взагалі будь-які відносини, адже він ніякого відношення не має до правового регулювання суспільних відносин, то і вирішення розбіжності в даному випадку здійснюється на користь закону, що регулює суспільні відносини, а не на користь «…закону про Державний бюджет України як правового акту, чітко зумовленого поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, і який має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також становлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України“ (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007); „законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об’єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина.
У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремi закони“ (абзаци третiй, четвертий пiдпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).

Відповідач у наданих запереченнях намагається довести, що мав правові підстави для порушення моїх конституційних прав на соціальний захист наданий мені державою та гарантований Конституцією України.
Хочу також звернути увагу Шановного Суду, що я не вимагаю і ніяким чином не зазначаю в позові, що розмір допомоги повинен бути визначено чи збільшено Відповідачем. Відповідач повинен виконувати свої функції на підставі законодавства і керуватися тільки законами України та іншими нормативно-правовими актами, які не суперечать Конституції України та прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, я вважаю, що Відповідач, якому з 2007 року делеговані повноваження здійснювати виплати як застрахованим, так і не застрахованим особам допомогу при народженні дитини, та допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не має права самостійно відмовлятися від таких обов'язків, та зазначити, що вони будуть їх виконувати лише в частині.
Тому бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплата допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно. 
Вважаю дії Відповідача зловживанням його процесуальними правами, які вступають у протиріччя з його процесуальними обов'язками. Зокрема:
– обов'язок доказування правомірності його дій, рішень та бездіяльності, в разі заперечення проти позову (п.2 Ст. 71 КАСУ), 
- загальної Конституційної компетенції органу наділеного владними повноваженнями («Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.» (ч.2 Ст3 Конституції України)). 
Даючи, оцінку запереченням Відповідача, вважаю, що вони не засновані на законі, а тому, не можуть бути прийняти Судом до уваги.
Окремо прошу Суд звернути увагу на положення ст.ст. 8, 9 та ст.71 Кодексу Адміністративного судочинства України, якими законодавець встановлює що, суд при вирішенні адміністративної справи повинен:
- при вирішенні справи керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; 
- застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини;
- при вирішенні справи керуватись принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 
- вирішувати справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 
- у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту застосовувати правовий акт, який має вищу юридичну силу. 
- у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). 
У п. 2 Пленуму Верховного Суду України від 01.1.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

На підставі вищенаведеного, керуючись законодавством України, вже зазначеному у самому адміністративному позові та Заяві про уточнення та зміни до адміністративного позову від 15.04.2009 року, а також: рішенням Конституційного Суду України від 14.12.2000 р. № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України); постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року № 13 «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми»; постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2007р. №32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку»; постановою Кабінету Міністрів України N 228, 28.02.2002 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ»; постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету»; Законом України „Про працю”; ст. 34, ст. 67 Закону України «Про місцеве самоврядування»; ст. ст. 15, 24 Закону України «Про звернення громадян»; ст. ст. 5, 9, 43 Закону України «Про інформацію»; ч.2 ст. 56 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», Сімейним кодексом України, ст. ст. 2, 78, 81, 82, 102, 108 Бюджетного Кодексу України згідно ст. ст. 71, 99, 100, 139 Кодексу адміністративного судочинства України, 

ПРОШУ СУД:

1. Долучити до справи мої письмові пояснення.
2. Оцінити та не приймати до уваги заперечення проти позову представника Відповідача.
3. Задовольнити мій позов у повному обсязі.

«_____»___________2009 р

 

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?:
Ответы где купить недорогие цветы в барнауле.