• warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.

моя апелляционная жалоба

Маська аватар
Страница для печатиПослать другу

Очень жду Ваших комментариев

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
адреса: 49083, м. Дніпропетровськ,
проспект Ім. газета «Правда», 29

через Мелітопольский міськрайонний суд Запорізької області
72311, м.Мелітополь, вул. Шмідта, 11 

Особа, що подає скаргу (Позивач): 

Відповідач: Управління праці, соціального захисту населення
Мелітопольської міської ради,
72311, м. Мелітополь, пр-т. Б.Хмельницького,  
буд. № 68-а, 
номер засобу зв’язку: т. 42-83-20, 
адреса електронної пошти: E-mail: @pmp-online.net.ua

За позовом: до до Управління праці та соціального захисту
населення Мелітопольської міської ради «про визнання
протиправними дій щодо виплати допомоги по догляду 
за дитиною до досягнення нею трирічного віку, 
зобовязання вчинити певні дії»

По справі

 

Апеляційна скарга

на постанову ...........

  ___________ 2009 р. Мелітопольским міськрайонним судом Запорізької області було прийнято постанову (проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення) по справі про визнання протиправними дій щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, зобов”язання вчинити певні дії за позовом ........ до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог. 
  Зазначена постанова отримана позивачем ___________2009 р. 
Заява про апеляційне оскарження постанови Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від ___________2009 р. по справі подана через канцелярію Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ________2009 р. 

  З даною постановою Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від __________2009 р. по справі , я, .............., не згодна. Вважаю, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, у зв’язку з чим зазначена постанова прийнята всупереч вимогам чинного законодавства, не є законною та обґрунтованою, як цього вимагають норми ст.159 КАС України, та прийнята з порушенням матеріального та процесуального права на підставі неправильного та неповного дослідженням судом першої інстанції доказів і встановленням обставин у справі. Тому прошу Апеляційний Суд зазначену постанову скасувати та прийняти нове судове рішення по справі, яким повністю задовольнити позовні вимоги, з огляду на наступне:

І. Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України:

1. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначене судове рішення не відповідає зазначеним вимогам з наступних підстав:

1) Суд першої інстанції в постанові по справі посилається на пояснення Відповідача, а саме на ст. 56 Закон України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та постанову Кабінету Міністрів №13 від 11.01.2007 року, але моя дитина 2008 року народження та жодних відносин з Відповідачем в 2007 році у мене не було.

2) Крім того, суд відмовляє Позивачці щодо зобовязання Відповідача прийняти рішення про призначення державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до 21 березня 2011 року, оскільки вирішувати спори на майбутнє суд не вправі, Але в моїх позовних вимогах після їх зміни заявою про зміну позовних вимог, наданою до суду 06.07.2009 року, не було такої вимоги.

3) Крім того, в описовій частині постанови суддя невірно встановив вимоги позивача: Суд першої інстанції в абзаці другому мотивувальній частині зазначає, що „в позовній заяві позивачка вказує, що ....їй була нарахована допомога по догляду за дитиною на підставі Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням””. Але я в своєму позові навпаки вказувала на те, що Відповідач всупереч нормам Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, виплачує мені допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 130 грн. та в своїх позовних вимогах просила суд зобов”язати Відповідача виплачувати мені допомогу саме за цим Законом.

4) Також мене не було повідомлено про попереднє судове засідання, через це воно пройшло за моєї відсутності, хоча я мала намір бути присутньою на всіх засіданнях. Вважаю, що це порушило мої права та вплинуло на розгляд справи.

Стаття 163 КАС України встановлює вимоги щодо змісту постанови, зокрема до описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Всупереч вимогам цієї статті в мотивувальній частині чітко не зазначені встановлені судом обставини, які б виправдовували законність дій та бездіяльності відповідача, а також відсутні мотиви неврахування доказів позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Однак, передбачена законом перевірка фактично не була здійснена у повному обсязі. Ні в описовій, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах рішення не наведені висновки суду з цього приводу.

Так, зазначена постанова прийнята з порушенням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки судом першої інстанції не було перевірено відповідність дій Відповідача (призначення спірних видів допомог) Конституції України та законам України: – Відповідачем призначено та виплачено мені допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, що не відповідає розміру соціальних виплат, встановлених статтею 46 Конституції України, статтею 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ та статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01. 2001 р. №2240-ІІІ;

Крім того, судом першої інстанції не розглядалося питання стосовно того, чи були дії (бездіяльність) Відповідача безсторонніми (неупередженими) та добросовісними. Адже Відповідачем за наявності обставин щодо відновлення права осіб на отримання спірних видів допомог у належних розмірах не було зроблено дій, які б підтверджували намагання Відповідача сумлінно виконувати свій обов’язок – надання гарантованої соціальної допомоги.

Тобто після ухвалення та оприлюднення Рішення Конституційного Суду від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 Відповідачем не було здійснено ніяких дій щодо відновлення порушених прав особи на отримання допомоги у належному розмірі.

Під час прийняття постанови, у відповідності із ст.161 КАС України, суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин тощо.

В ході судового розгляду справи позивачем до суду були подані: Заява про зміну позовних вимог (06.07.2009р.) та Пояснення на заперечення відповідача (28.07.2009 р.).

Судом першої інстанції не було прийнято до уваги обставини, якими я обґрунтовувала позовні вимоги (Конституція України, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», Рішення Конституційного Суду від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, від 27.11.2008 р. №26-рп/2008), але повністю розглянуто та підтримано доводи Відповідача стосовно нормативно-правових актів, яким він керувався при призначенні допомоги.

Зазначена обставина підтверджується відсутністю у судовому рішенні по справі жодних посилань на обґрунтування позовних вимог.

Такий підхід до розгляду справи суперечить принципам адміністративного судочинства, визначеним статтею 7 КАС України, та призвів до порушення судом першої інстанції таких принципів як рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом та судом та змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Оскільки згідно статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та ці дані встановлюються судом в тому числі на підставі пояснень сторін, письмових доказів, тому пояснення, надані мною, є доказами щодо обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Згідно з частиною 1 статті 76 КАС України пояснення сторін про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються судом поряд з іншими доказами у справі.

При вирішенні справи суд першої інстанції не прийняв до уваги пояснення на заперечення Відповідача, надані мною в ході судового розгляду справи 28.07.2009 р. Також у згаданих Поясненнях на заперечення Відповідача спростовано наведеними доказами посилання відповідача на норми Бюджетного Кодексу та законів України про Державний бюджет.

Судом першої інстанції не спростовано аргументи, наведені мною у зазначених Поясненнях, та не взято їх до уваги, що є порушенням процесуальних норм та призвело до невірного застосування матеріального права, і, як наслідок, до прийняття незаконного та необгрунтованого рішення.

Судом першої інстанції не спростовано наведені мною доводи стосовно обов’язку Відповідача керуватися у своїй роботі усіма чинними законами України, в тому числі і законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Тобто не зважаючи на те, що позиція Відповідача суперечить діючому законодавству, а головне – Конституції України, Суд, завданням якого відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, приставши на сторону Відповідача фактично підтримує протиправні дії та незаконну бездіяльність посадових осіб органів управління праці та соціального захисту населення.

 

ІІ. Перш за все слід зазначити, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права зі слідуючих підстав:

1. Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що Конституційний Суд України від 22.05.2008р. № 10-пр/2008 вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України ( неконституційними), окремі положення Закону України від 28.12.2007 року № 107 -VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, зокрема пункт 25 розділу Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, (скасування дії ст.43 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"), чим поновив дію статті 43 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", відповідно до якої допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму". Було відновлено право застрахованих осіб на отримання допомоги у розмірі не меншому за прожитковий мінімум, встановлене статтею 43 зазначеного закону. 

  Підставою для відмови в задоволенні позову суд першої інстанції вважає те, що суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом тієї норми, яка прийнята пізніше, а саме Закон України від 28.12.2007 року № 107 -VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ігноруючи Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-пр/2008. Я не згодна з рішенням суду першої інстанції і вважаю, що воно винесено судом з порушенням норм матеріального права.
  З моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, я отримала право на призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, що встановлюється відповідно до статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

  Відповідно до пунктів 6, 7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
  Правовідносини, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів поширюються на мене, в частині отримання права на призначення державної допомоги по догляду за моєю дитиною 2008 року народження, у розмірі, передбаченому статтею 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" зі слідуючих підстав:
  З моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, тобто з 22.05.2008р., норми статті 43 Закону України "Про загально-обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", є чинними.
  Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України N 435-IV від 16.01.2003р.: «Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності». Таким чином, моє право на призначення та отримання державної допомоги по догляду за моєю дитиною ......................2008 року народження, у розмірі передбаченому статтею 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» виникло з 22.05.2008 року ( з моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008).
  Закон 2240 є спеціальним для регулювання зазначених відносин для застрахованих осіб. Вже після визнання неконституційними скасування ст. 43 Закону 2240, Законом України № 309-VІ від 03.06.2008 року були внесені зміни до зазначеного вище Закону, але такі зміни не торкалися прав застрахованих осіб на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Таким чином, і після внесення змін 03.06.2008 року застраховані особи як і раніше отримали право на допомогу саме на підставі Закону 2240.
  Відповідно до статті 22 Конституції України N 254к/96-ВР від 28.06.1996 : «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». 

2. В мотивувальній частини рішення зазначено, що «органи соціального захисту за вимогами ст. 21 Бюджетного Кодексу Українине мають власних коштів, а є лише розпорядниками бюджетних коштів” Але зазначене твердження не відповідає існуючому порядку та нормам, встановленим діючим законодавством (зокрема Бюджетним Кодексом України), про що було доведено мною у відповідному розділі Пояснень на заперечення відповідача: 
  Ст. 21 Бюджетного Кодексу України не містить посилання на те що органи праці та соціального захисту населення виступають лише як розпорядники бюджетних коштів, а ст. 51 цього кодексу не містить норми, що регулює здійснення зобов’язань Управлінням праці та соціального захисту населення. 
Тому посилання суду на ці норми при вирішенні справи є необгрунтованими.
  Також згідно з ст.62 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
  Тобто, у 2008 не є бюджетним порушенням облік спірних допомог в розмірі, визначеному ст. 43 Закону України №2240-ІІІ від 18.01.2001р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та нормами статей Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими встановлено розмір прожиткового мінімуму.
 Але судом не було взято до уваги зазначені доводи, надані мною, та не було їх спростовано.
  Крім того, Постановою КМ України № 256 від 04.03.2002 р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», передбачено механізм коригування асигнувань з Державного бюджету України та погашення кредиторської заборгованості місцевих бюджетів щодо відповідних допомог.
Що в поєднанні з вищенаведеною ст.62 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є достатнім для призначення та надання допомог у належному розмірі.
  Посилання Відповідача на відсутність змін до Закону України про Державний бюджет України щодо збільшення бюджетних асигнувань на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму, як це встановлено Законом України №2240-ІІІ (ст. 43), як обґрунтування неможливості сплачувати допомогу в належному розмірі є неналежним. Оскільки Відповідач зобов’язаний самостійно надсилати фінансовому органу виконкому міської ради уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми з метою коригування обсягів субвенцій на виплату державної допомоги сім’ям з дітьми в гарантованих Конституцією та Законом України.
  Облік допомог в належному розмірі та надсилання такої інформації для збільшення обсягів субвенцій є обов’язком Відповідача.
  Таким чином, посилання Відповідача на відсутність фінансування та недостатність нормативно-правових актів для призначення та надання допомог у належному розмірі не відповідають дійсності.
  Згідно статті 27 Бюджетного кодексу метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій.
  Тому бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплата допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.
  Також слід зазначити, що відсутність коштів, необхідних для виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є підставою для відмови в призначенні цієї допомоги, у розмірі, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та Рішенню Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008.

3. При вирішенні справи суд не звернув уваги на те, що оскільки до народження дитини я (Позивач) працювала (докази – додатки №6,7,8 до мого адміністративного позову), у відповідності до ч.1 ст.6 Закону України № 2240-ІІІ я є особою, застрахованою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (далі – застрахована особа). Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» застрахованим особам надано право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною (п.2 ст.3), яке виникає з настанням страхового випадку в період роботи (п.1 ст.4). Тобто при народженні дитини я набула право отримувати матеріальне забезпечення у вигляді допомоги при народженні дитини (статті 40, 41) та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (статті 42-44), які є формою соціального забезпечення громадян, що гарантовані ч.2 ст. 46, ст. 21 Конституції України.
Також, суддя не взяв до уваги наступне. В Прикінцевих положеннях Закону 2240 зазначено, що до приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Тобто, положення Закону 2240 мають пріоритет у регулюванні відносин з приводу надання мені допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
4. Судом першої інстанції прийнято рішення на підставі норм Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким зупинено дію законів, що встановлюють соціальні гарантії, та обмежено право громадян на соціальний захист, що є неприпустимим з огляду на статті 22, 46, 64 Конституції України. 
Суддя не взяла до уваги той факт, що призначена мені допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є основним джерелом мого існування, яка має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
   
5. При вирішенні справи суд першої інстанції повністю ігнорує Рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 №26-рп/2008, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 6.07.99 г. № 8-рп/99, від 20.03.02 г. № 5-рп/2002, від 17.03.04 г. № 7-рп/2004, від 1.12.04 г. № 20-рп/2004, від 11.10.05 г. № 8-рп/2005, від 9.07.07 г. № 6-рп/2007, якими були визнані неконституційними норми законів про бюджет, які призупиняли або обмежували права громадян на отримання соціальних пільг, допомоги. Саме рішення Конституційного Суду України №№ 10-рп/2008, 26-рп/2008, в яких наголошено, що «Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина», стосуються соціальних виплат, які є предметом спору. І саме рішенням № 10-рп/2008, 26-рп/2008 визнано неконституційними положення Закону про Держбюджет України, на які посилався суддя (в т.ч. і п.23 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік…»), відмовляючи мені у задоволенні позову.
  Але суд першої інстанції посилається на статтю 95 Конституції України як обґрунтування відмови у виплаті допомоги при народженні дитини у розмірі, встановленому безпосередньо Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
  Тоді як у п.3.3. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 р. №26-рп/2008 визначено, що відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами. Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя осіб, які отримують соціальні виплати та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого за прожитковий мінімум.
  Не зважаючи на вищенаведені висновки, зроблені Конституційним Судом України, а також твердження щодо того, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів (Рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 №26-рп/2008, від 22.05.2008 р. №10-рп/2008), суд першої інстанції вважає, що Закон України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» та його положення мають вищу юридичну силу відносно інших спеціальних законів стосовно визначення розміру або порядку обчислення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 
  За статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, він вирішує питання щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
  Відповідно до Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150).
  Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення положення частини другої статті 150 Конституції України у Рішенні N 15-рп/2000 ( справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000. Цитата: ”Положення частини другої статті 150 Конституції України щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. “Положення частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" щодо порядку виконання рішень, висновків Конституційного Суду України треба розуміти як право Конституційного Суду України у разі необхідності визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки його виконання та покласти обов'язок на відповідні державні органи забезпечити це виконання. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
  Органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними.
  Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8 Конституції України ).
  Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року у справі №1-31/2000 за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України „Про чинність Закону України „Про рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, частини другої статті 70 Закону України „Про Конституційний Суд України” стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), - закони, інші правові акти, або їх окремі положення, визнані неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суддя, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, посилається на Рішення Конституційного суду України від 03.10.1997р. №4-зп, але повністю ігнорує Рішення Конституційного суду України, прийняті пізніше, від 27.11.2008 №26-рп/2008, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 6.07.99 г. № 8-рп/99, від 20.03.02 г. № 5-рп/2002, від 17.03.04 г. № 7-рп/2004, від 1.12.04 г. № 20-рп/2004, від 11.10.05 г. № 8-рп/2005, від 9.07.07 г. № 6-рп/2007, якими були визнані неконституційними норми законів про бюджет, які призупиняли або обмежували права громадян на отримання соціальних пільг, допомоги.

6. Постановою Верховного Суду України від 01.11.1996 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п.2) роз’яснено: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.» 
  Але суд першої інстанції застосував норми законів, які суперечать Конституції, оскільки ними обмежено моє право, зокрема право на отримання застрахованої особи на отримання допомоги у розмірі, визначеному Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Тоді як статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права та свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, та зазначено вичерпний перелік таких випадків, а саме: в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

7. Також, суддя не взяв до уваги, що Законом України 26.12.2008 року №835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не передбачено ніяких зменшень та обмежень щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно цього закону, ст. 46 Допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Посилання Відповідача на постанову №1751 не відповідають конституційним нормам. За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застосуванню підлягають ст. 43 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, а не постанова Кабінету Міністрів України № 1751, яка істотно звужує обсяг встановлених Законом прав. Приймаючи до уваги, що п.17 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 не відповідає статті 43 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, необхідно в цьому випадку застосовувати Закон 2240"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, тобто правовий акт, який має вищу юридичну силу. Будь-які закони та нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 мають відповідати вимогам Конституції України.
Статтею 92 Конституції встановлено, що виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

ІІІ Відповідно до статті 8 КАС України Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1), Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2), звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3).
Але судом першої інстанції всупереч зазначеного принципу верховенства права прийнято рішення без врахування судової практики Європейського Суду з прав людини, правових норм Конституції України та висновків Конституційного Суду України, який у відповідності до статті 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Рішення Конституційного Суду України, ухвалені із зазначених питань, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно із статтею 9 КАС України, Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.1); Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.2); Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.3); у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту Суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу (ч.4)

В порушення приписів статті 9 КАС України та самого принципу законності судом першої інстанції при розгляді справи не взято до уваги той факт, що норми законів, на які посилається Відповідач та якими вмотивовано судове рішення, суперечать Конституції України – Основному Закону держави: 

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21). У відповідності із статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними (ч.1); конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч.2), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод (ч.3). Громадяни мають право на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. (ст.46).
Зазначеній статті Конституції України відповідає також ст.17 Закону України від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", у відповідності із якою розміри державної соціальної допомоги включено до числа основних державних соціальних гарантій та встановлено, що основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно ст.1 цього Закону державні соціальні гарантії – це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Зазначеним нормативним нормам відповідає ст.43 Закону України № 2240-ІІІ від 18.01.2001р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», якою визначено: допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі не менше прожиткового мінімуму, встановленого законом. 

ІV Крім того, як було вже зазначено, судом першої інстанції не взято до уваги практику Європейського суду з прав людини. 

Так, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України, застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Юридичною підставою для застосування судами України прецедентів Європейського суду є положення п. 1 Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", відповідно до якого Україна визнала обов’язковою "і без укладання спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції". Тому рішення цього міжнародного суду, по суті, потрібно розглядати як прецеденти, в яких міститься офіційне тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що конкретизує та доповнює її зміст, є частиною національного законодавства і є обов'язковими при правозастосуванні органами правосуддя. Свою точку зору щодо правової природи прецедентів Страсбурзького суду висловив Верховний Суд України у рішенні від 14 липня 2005 р. підкреслив, що "рішення Європейського суду з прав людини, якими надаються тлумачення та практика застосування положень Конвенції, є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов'язкові правила". До застосування при розгляді даної адміністративної справи належать: 
1. Європейська соціальна хартія, стосується загальнообов’язкового державного соціального страхування: Стаття 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), прийнятої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. 
2. Позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office), стосовно відсутності механізму реалізації права: Принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. 
3. Позиція Європейського Суду у справі «Кечко проти України», Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»)".
4. Позиція Європейського Суду у справі “Проніна проти України”, стосовно Конституції, як акту прямої дії: (ігнорування національними судами важливого аргументу заявниці щодо неконституційності положення закону, яким визначався розмір спірних виплат).

  Хочу звернути увагу на справу «Проніна проти України», де національний суд просто проігнорував посилання позивачки на норми Конституції України.
  « Заявниця скаржилася, що суди не розглянули повністю її аргументи, зокрема щодо розміру її пенсії в порівнянні з прожитковим мінімумом, встановленим статтею 46 Конституції. Заявниця посилалася щодо суті на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає, що: «Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...»
  24. ...У правовій системі України, де фізична особа не має права індивідуального звернення до Конституційного Суду України, національні суди мають досліджувати питання відповідності нормативних актів Конституції і, якщо існує сумнів, звертатися з клопотанням про відкриття конституційного провадження...
  25. У цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення (а саме з місцевим управлінням праці та соціального захисту населення). Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути най адекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
  Отже, Європейский суд з прав людини прийшов до висновку, що відповідно було порушення цього положення. »
  Ігнорування Судом положень Конституції України та норм міжнародного права може потягнути за собою порушення міжнародних Конвенцій та Європейської Хартії, ратифікованих Україною, та негативно вплинути на імідж Держави вцілому.

Стаття 159 КАС України дає визначення законності і обґрунтованості судового рішення. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, як доведено вище, внаслідок численних порушень норм процесуального права та невідповідності нормам матеріального права винесене судом рішення у формі постанови не може вважатися ні законним, ні обґрунтованим.

На підставі викладеного вважаю, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що передбачені ст. 43 Закону України "Про загальнообов'яз-кове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" N 2240-III від 18.01.2001р., ст.ст. 21, 51 Бюджетного Кодексу України, Рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, від 27.11.2008 р. №26-рп/2008, ст. 22, 46 Конституції України. Порушення принципів адміністративного судочинства, а також недотримання норм процесуального права, визначених, зокрема статтями 2, 8, 9, ч.1 ст.69, 138, 159, 161 КАС України - недотримання судом першої інстанції принципу верховенства права, в тому числі практики Європейського суду з прав людини, принципу законності, вирішення справи на підставі законів, що суперечать Конституції України, ігнорування доказів, обґрунтувань та пояснень, наданих Позивачем призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі.
  
К Е Р УЮ Ч И С Ь 

статтями 1, 2, 3, 8, ч.2 ст.19, 21, 22, 46, 48, 55, 56, 64, 68, 124, 152 Конституції України; ч.2 ст. 1; ч.1 ст. 4; п.3 ст.5; п.3 ч1 ст. 29; п.4 ч.1 ст. 34; ст.43-44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"; Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.; Рішенням Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 р.; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"; статтями 17, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"; ст. 5 Цивільного кодексу України; статтями 2, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 13, 14, п.1 ч.1 ст.17, ч.2 ст. 20, ч.1 ст.69, ч.1 ст.88, ст.94, ст.138, ст. 159, ст.161, ст. 162, статтями184-187, п.3 ст.198, ст.201, 202 Кодексу Адміністративного судочинства України 

П Р ОШ У:

1. Скасувати постанову ____________ про визнання протиправними дій щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, зобовязання вчинити певні дії за позовом .................. до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради.
2. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити мої позовні вимоги в повному обсязі.
3. Стягнути з Державного бюджету України на мою користь всі понесені мною судові витрати по справі.

Додатки:

1. Доказ відправки копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
2. Копія апеляційної скарги. 
3. Квитанція про сплату судового збору.
4. Копія заяви про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
5. Копія рішення суду першої інстанції. 

Підпис позивача ____________________

Дата «_____» _____________ 2009 року  

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?:
http://butterbrot-samara.ru/ рецензии на Еда в Самара.

Подробности обслуживание систем безопасности у нас.