• warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.

Пояснення на заперечення

Страница для печатиПослать другу

Пояснення на заперечення

Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради

 

 

 

            12 серпня 2009 року, я отримала Заперечення Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради (далі – Відповідач) на мою позовну заяву про визнання дій щодо призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відмови в перерахунку і виплаті в повному обсязі допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку неправомірними; стягнення недоплаченої суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

 

Розглянувши заперечення Відповідача на мій адміністративний позов, вважаю їх безпідставними та необгрунтованими, виходячи з наступного:

 

 

Насамперед, слід зазначити, що Основним Законом України є Конституція, прийнята сесією Верховної Ради України 28 червня  1996 року (із наступними змінами та доповненями). У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною і правовою державою (ст. 1). Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. (ч.2 ст.6)

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (ч.2 ст.19)

За даних обставин, ч. 2 ст. 19 Конституції України якраз таки передбачає, що Відповідач зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України, а саме в Конституції України – ст. 1, 3, 21, 22, 46, 48, 64, 68 говориться про недопустимість скасування прав і свобод, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, про забезпечення рівня життя до мінімального прожиткового, право гарантується Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” ст.17.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. (ст.8)

Статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Це цілком відповідає Ст.46 Конституції України, в якій чітко зазначено, що пенсії, інші види соціальних  виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Та згідно Ст.1  ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні гарантії – це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці,  доходів громадян,  пенсійного забезпечення, соціальної   допомоги,  розміри  інших  видів  соціальних  виплат, встановлені законами та іншими  нормативно-правовими  актами,  які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Я ні в якому разі не примушую Відповідача “робити те що непередбачено законодавством”, а лише прошу “діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.”

 

Усі заперечення Відповідача спростовуються доводами, викладеними раніше в самому Адмінистративному позові та в Додаткових поясненнях до адміністративного позову. Вважаю за потрібне звернути увагу Шановного Суду на наступне:

 

1.    Стосовно посилання Відповідача на ст.ст. 22,23 та на норми статті 51 Бюджетного Кодексу стосовно кошторисів та їх коригування протягом року (в тому числі на ч.5 ст.51 Бюджетного Кодексу – розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами):

 

Стаття 51 Бюджетного Кодексу встановлює порядок виконання Державного бюджету України за видатками. Так, згідно частини першої цієї статті стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються: встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; взяття бюджетних зобов'язань; отримання товарів, робіт та послуг; здійснення платежів; використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. (ч.2 ст.51)

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. (ч.5 ст.51) Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами. (ч.7 ст.51)

Стосовно тлумачення термінів звернемося до ст. 2 Бюджетного Кодексу: бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п.8); бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету (п.7)

Таким чином, вимоги ст.51 Бюджетного Кодексу поширюються на здійснення операцій щодо забезпечення діяльності бюджетної установи (замовлення, укладення та виконання договорів з постачальниками товарів, послуг чи здійснення інших аналогічних операцій), а ніяк не на виконання державних соціальних програм.

Це також підтверджується законами України про Державний бюджет на відповідний рік:

Згідно зі ст. 64 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють відповідні видатки за загальним фондом бюджету тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Державного казначейства України, та у разі їх відповідності бюджетним паспортам. (ч.2 ст.64)

При цьому зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. (ч.4 ст.64)

Ті ж самі вимоги відтворені в ст.68 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та в ст.62 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Тобто, ні у 2006, ні у 2007, ні у 2008 році не є бюджетним порушенням облік спірних допомог в розмірі, визначеному статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та нормами статей Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими встановлено розмір прожиткового мінімуму.

 

Крім того, Постановою КМ України № 256 від 04.03.2002 р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», передбачено механізм коригування асигнувань з Державного бюджету України та погашення кредиторської заборгованості місцевих бюджетів щодо відповідних допомог.

Що в поєднанні з вищенаведеними ст.68 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», ст. 64 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та ст.62 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є достатнім для призначення та надання допомог у належному розмірі.

 

Посилання Відповідача щодо бюджетних асигнувань на виплату допомоги, передбаченою ст. 15 Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», як обґрунтування неможливості сплачувати допомогу в належному розмірі є неналежним, оскільки Відповідач зобов’язаний був самостійно надіслати фінансовому органу виконкому міської ради уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми з метою корегування обсягів субвенцій на виплату державної допомоги сім’ям з дітьми в гарантованих Конституцією та ст. 15 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми”.

 

Облік допомог в розмірі, визначеному ст. 15 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” та надіслання такої інформації для збільшення обсягів субвенцій є обов’язком Відповідача.

Таким чином, посилання Відповідача на відсутність фінансування або недостатність нормативно-правових актів для призначення та надання допомоги у належному розмірі є недоречним.

 

Більш того, як свідчить практика Європейського Суду з прав людини, державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа “Жовнер проти України” від 29.06.2004 року.

Рішення та дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом. Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

 

Так, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»)".

 

Тому бездіяльність відповідача щодо реалізації мого права на перерахунок та доплату державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірах, визначених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

 

Невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

 

 

2.         Щодо ствердження Відповідача, що при визначенні розміру спірної допомоги Управління правомірно керувалося Законами України Про Державний бюджет на 2006-2008рр та Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751; а також щодо посилання Відповідача на ч.2 ст. 95 Конституції України, (що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків), - як на підставу для відмови виконувати вимоги законів України щодо надання належного розміру допомоги та порушення конституційних прав моїх та моєї дитини:

 

 

Не оспорюючи, що правовідносини між мною та Відповідачем є бюджетними, твердження Відповідача, що розмір спірної допомоги нібито щорічно повинен визначатися законом про Держбюджет на відповідний рік не відповідає дійсності та повністю суперечить рішенням Конституційного Суду України, про що мною детально зазначено в позові.

 

Зокрема в останньому рішенні від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008 на подання Кабінету Мiнiстрiв України, в якому просить дати офіційне тлумачення положення частини другої статтi 95 Конституцiї України стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, якi визначають пiльги, компенсацiї, гарантiї, при встановленнi законом про Державний бюджет України видаткiв на загальносуспiльнi потреби Конституційний суд України робить чіткий і конкретний висновок з приводу призначення Державного бюджету України. Цитую:

 

«…Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалiзацiї законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фiнансовi зобов’язання держави перед громадянами i територiальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов’язань утверджується сутнiсть держави як соцiальної i правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституцiї України та принципiв бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно вiдмовлятися вiд взятих на себе фiнансових зобов’язань, передбачених законами, iншими нормативно-правовими актами, а повинна дiяти ефективно i вiдповiдально в межах чинного бюджетного законодавства...

…4. Кабiнет Мiнiстрiв України також просить дати офiцiйне тлумачення положення частини другої статтi 95 Конституцiї України стосовно можливостi зупиняти дiю та скасовувати норми законiв, якi визначають пiльги, компенсацiї, гарантiї, при встановленнi законом про Державний бюджет України видаткiв на загальносуспiльнi потреби.

Розглядаючи порушене питання, Конституцiйний Суд України виходить з правових позицiй, висловлених ним, зокрема, у Рiшеннi вiд 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справi про соцiальнi гарантiї громадян та у Рiшеннi вiд 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справi щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України.

Ці позиції полягають у тому, що: „закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України“ (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007); „законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об’єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина. У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремi закони“ (абзаци третiй, четвертий пiдпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).

Наведенi правовi позиції дають відповіді на питання, порушені у конституційному поданні…».

 

Тобто, відповідно до Конституції Закон про Державний бюджет України ґрунтується на діючих законах, а не змінює їх (закони) з метою зменшення видаткової частини бюджету.

 

Відповідач посилається на норми Закону України Про державний бюджет, як норми закону, який має найсильнішу юридичну силу, проте як вбачається з вищезазначених Рішень Конституційного Суду України всі норми Закону України Про Державний бюджет, якими змінюються норми інших законів України є неконституційними.

 

 Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного кодексу.

Встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

 

Не зважаючи на офіційне тлумачення ст. 95 Конституції України, Відповідач застосовує зазначену норму закону так, як йому це вигідно, інтерпретуючи її на свій розсуд, і порушуючи тим самим конституційні права громадян України.

 

Виходячи з наданих Відповідачем заперечень є очевидним, що Відповідачу не знайоме дане Рішення КСУ, або ж воно просто ігнорується, що є прямим доказом бездіяльності Відповідача.

При цьому, Відповідачем порушується ще одна норма Основного закону, а саме ст. 150 Конституції України передбачено, що рішення Конституційного Суду України остаточні, оскарженню не підлягають і обов'язкові до застосування на всій території України, навіть якщо не містять посилань на механізм виконання даних рішень, тим паче, коли вони мають преюдиціальне значення при вирішенні спорів у судах загальної юрисдикції. Конституційним Судом України БУЛО вказано на преюдиціальне значення попереднього рішення від 9 липня 2007 року, тобто був встановлений факт, який при виникненні аналогічної ситуації не потребує перевірки та доказування. У наведеній вище цитаті із Рішення КСУ також визначено поняття Закону  “Про Державний бюджет України” як план встановлення доходів та видатків держави, і ні в якому разі ним не можна вносити зміни до інших законів України.     

 

 

Відповідно до абзаців 1-5 п.4 Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 по справі № 1-31/2000 (щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України):

«…рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов'язковими до виконання на всій території України. Органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання … повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8)…»

«При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».

 

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

 

На виконання обов'язку держави по забезпеченню прав людини, в цілях створення механізму реалізації конституційного права громадян на соціальний захист, та забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення, Верховною Радою України 21.11.1992 було прийнято Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-XII.

Статтею 15 цього Закону передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

 

Відповідно до Конституції Украіни:

Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1). Найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 2). Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21). Зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (ст. 22).

 

Окрім того, якщо згідно статті 27 Бюджетного кодексу метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій, то ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

 

Надання соціальних гарантій регулюється спеціальним законом «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.00 №2017-ІІІ. В цьому законі ч.3 ст. 17 за своїм змістом дублює ч.3 статті 46 Конституції України : «… основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом».

 

Звертаю увагу, що дію цього закону на період призначення та виплати допомоги по догляду за дитиною жоден інший закон не призупиняв і не скасовував.

 

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму (абзац 3 ст.1)

 

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку (абз.2 ст.20).

 

Дані види допомог (соц гарантії) є підставою для складання видаткової частини бюджета, а не навпаки. Держбюджет не може бути підставою для визначення соцгарантій, тим більше для зменшення таких гарантій.

 

Враховуючи викладене, виплата мені Відповідачем  допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у меншому розмірі ніж прожитковий мінімум є неправомірною через невірне застосування  законодавства.

 

Також цитую Постанову №9 Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»:

«2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

<..> Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй

 

Також, якщо норми Постанови КМУ входять у протиріччя з нормами Законів, то підлягає застосуванню лише норма, прописана в Законі України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У Запереченнях проти позову Відповідач, окрім Законів Про Державний бюджет на кожен рік, посилається також на Постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751, нормі якої також встановлюють розміри виплат допомоги по догляду за дитиною в меншому розмірі, ніж було передбачено Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», порушуючи Конституцію України. Згідно Статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» Кабінетом Міністрів України встановлюється тільки порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом. При цьому зазначаю, що за вказаною статтею функції щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Кабінету Міністрів України не делеговані.

Таким чином, зменшення обсягу мого права на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років водночас фактично призвело до скасування конституційної гарантії забезпечення належних умов існування мого та моєї дитини.

 

Рішення Конституційного Суду України та практика Європейського Суду з прав людини стверджують, що систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, фактично скасовує їх дію. Внаслідок, зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (ч.3 ст.46 Конституції України), та порушується гарантоване  у  ст. 48  Конституції України право кожного на достатній життєвій рівень.

 

Якщо будь-який закон був прийнятий з порушенням ч.3 статті 22 Конституції України, а саме – зменшив право людини на отримання яких-небудь виплат, пільг, компенсації, то такий закон НЕ МОЖЕ ЗАСТОСОВУВАТИСЬ, і повинен діяти першопочатковий закон, який дав людині право на вказану виплату, пільгу чи компенсацію.

Отже, такою, що не порушує Конституцію – Основний Закон України, державні соціальні гарантії є  ст. 15  Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» у такій редакції:

«Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років».

Вона цілком відповідає Ст.46 Конституції України (в якій чітко зазначено, що пенсії, інші види соціальних  виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом) а також Ст.17  ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (…основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом).

 

     Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

 

     Суд безпосередньо застосовує положення Основного Закону в разі:

 

     1. коли зі змісту норм Конституції України не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

     2. коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції України чи прийнятий після цього, суперечить їй;

     3. коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, суперечить Конституції України;

     4. коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

 

     Положеннями законів Про Державний бюджет на 2006, 2007, 2008рр, на які посилається Відповідач у Запереченнях,  законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин (зупинив дію окремих положень законів і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними), адже ж перелік відносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет, є вичерпний, отже цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Закон про Держбюджет не може вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об’єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалiзацiї законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фiнансовi зобов’язання держави перед громадянами i територiальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов’язань утверджується сутнiсть держави як соцiальної i правової. (Рішення Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 р.)

 

Конституцією України, як законодавчим актом, який має найвищу юридичну силу, встановлені права та основні засади соціального захисту громадян України: в ст.46 зазначено що соціальні виплати та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом; та згідно ст. 21 та ст. 64 конституційні права людини є непорушними і не можуть бути обмежені, крім випадків воєнного та надзвичайного стану. Звуження змісту і обсягу існуючих прав (коригування розміру допомоги в сторону її зменшення) при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів заборонено ст. 22 Конституції України.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей (Ст.68 Конституції), норми Конституції України є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 Ст.8 Конституції), права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч.1 Ст.55 Конституції), кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.2 Ст.55 Конституції).

 

Відповідач неправомірно відмовив мені у здійсненні перерахунку та в доплаті допомоги, оскільки Він керується у своїй діяльності при нарахуванні і виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, перш за все не Конституцією України, а законами України про Держбюджет та підзаконними нормативними актами, які не можуть встановлювати розміри соціальних гарантій чи вносити зміни до законів України, якими встановлені ці гарантії, чим грубо порушують Конституцію України.

 

Я не прошу Суд визнавати якісь положення законів неконституційними, а лише вважаю за необхідне звернути увагу на те, що:

норми Законів України Про державний бюджет (на які посилається Відповідач), якими змінюються інші закони, суперечать Конституції України й не тільки не мають вищої юридичної сили, а взагалі не можуть застосовуватись судом при вирішенні спору.

 

Так, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

 

 

             На підставі вищенаведеного, керуючись законодавством України, вже зазначеному в самому Адміністративному позові та Додаткових поясненнях до адміністративного позову,  Конституцією – як Основним Законом України,  а також:

-Рішенням Конституційного Суду України від 14.12.2000 р. № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України);

-Бюджетним Кодексом України;

-Постановою КМ України № 256 від 04.03.2002 р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету»;

- Ст. 49 КАС України,

 

 

ПРОШУ  СУД:

Врахувати надані мною пояснення стосовно заперечень Відповідача при розгляді справи та задовольнити мої позовні вимоги у повному обсязі.

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?:
Как делают эко видео где и как делают infertility.su.