Хранилище информации по судебной практике в области восстановления конституционных прав мам на социальную помощь при рождении ребенка и по уходу за ребенком до достижения ним 3-х лет.

Внимание!!! Для НОВИЧКОВ специальная тема на форуме

Ходатайство по срокам

Страница для печатиПослать другу

61012,г.Харьков, ул.Полтавский Шлях,20

Ленінський міській суд м.Харківа

Суддя Вікторов В.В.
Позивач: *******
Відповідач1: Управління праці та

соціального захисту населення
Ленінської районної у місті

Харкові Ради,
вул. Кацарська,54,
м. Харків, 61052

Відповідач2: Харківський обласний
центр по нарахуванню і виплаті допомог

та контролю за призначенням

і виплатою пенсій,
вул. Чернишевського 51,
м. Харків, 61002,
тел. 8 (057) 243 26 62

 

Клопотання

 

Відповідач1 в ході судового процесу заявив клопотання про застосування обмежувальних норм ст.99 КАСУ до позовних вимог, що стосуються перегляду нарахування та виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та врахував строк звернення до суду с дати приняття Рішення КСУ № 6-рп/2007 від 09.07.07., тобто до 09.07.08.

 

Відповідно до ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Загальний термін звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється ч.2 ст.99, а саме: річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з приписами ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.

 

Вважаю ці дії Відповідача як зловживання його процесуальними правами, які вступають у протиріччя з:

- його процесуальними обов’язками (п.2 Ст. 71 КАСУ)

«…обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.»

- загальною Конституційною компетенцією органу, наділеного владними повноваженнями (ч.2 Ст3 Конституції України)

«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.»

Вони ставлять під сумнів мою можливість реалізації конституційного права (ч.2 Ст.55 Конституції України):

«Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій і  бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб»,

яке положеннями Конституції визначене, як таке, що зовсім не підлягає обмеженню ні при яких умовах (Стаття 64. Конституції України):

«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених  Конституцією України.

Не можуть бути обмежені права і  свободи, передбачені статтями … 52, 55 …  цієї Конституції

 

Ствердження Відповідача1, що дата 09.07.07 – дата, від якої необхідно встановлювати річний строк звернення до суду є не обгрунтованним з наступних підстав:

- Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку  була призначена Відповідачем1 не лише на 2007рік, а на весь час її надання, тобто до 25.06.2010р.

- КСУ в своєму рішенням від 09.07.2007 №6-рп/2007  візнано такими, що не відповідають Конституції положення ЗаконуУкраїни „Про Державний бюдет України на 2007рік”, що стосуються не тільки ЗУ „Про державну допомогу сім”ям з дітьми”, але і Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та поновлена дія статтей цього Закону.

- Рішенням КСУ №6-рп від 09.07.07 ні як не порушаються мої права щодо отримання соціальної допомоги, а навпаки, поновлено конституційне право громадян на соціальний захист згідно ЗУ  „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” без будь-яких обмежувань часом. Навпаки, с цієї дати Відповідач1 повинен був нарахувати застрахованним громадянам допомоги по народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно з цим Законом.

- На дату 09.07.07 між мною та Відповідачем1 ще не існувало ни яких стосунків: дата звернення за призначенням допоміг – 07.08.07, тому 09.07.07 я ні як не мала дізнатися про те, що в майбутньому Відповідачем1 будуть порушені мої права.

- Відповідачем1 не надано ні яких доказів, що він повідомив мене в повном обсязі про надання соціальної допомоги, її розмір та термін призначення.

Ретельно вивчивши надані Відповідачем1 документи, можно прийти до висновку, що Відповідач1 ознайомив мене тільки з можливостю перерахунку допомоги з урахуванням доходів згідно ЗУ”Про державну допомогу сім”ям с дітьми”. В повідомленні не вказано згідно якого Закону України нараховувалась допомога, не роз”яснен повністю порядок оскарження рішення – стосовно сроков звернення, не надана інформація стосовно Рішення КСУ №6-рп від 09.07.07 та можливості застосування Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”. Тобто, навіть  при дійсном отриманні  такого повідомлення  не має можливості дізнатися про прорушення своїх прав щодо отримання соціальної допомоги.

Наданням громадянам інформації в неповном обсязі, Відповідач1 порушує п. 3.1.36 Положення про управління праці та соціального захисту населення , ст.ст. 5, 9 ЗУ „Про інформацію”.

- У своїй відмові  № 0-88 від 06.11.2008 р. зробити перерахунок зазначених видів допомог Відповідач1 не посилається на пропущення мною строків по розгляду цього питання, а наводить зовсім інші причини. Однак, згідно ст.15 Закону України «Про звернення громадян»:“Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.” , Відповідач1 повинен був перелічити усі мотиви відмови.  Отже, розглянувши мою справу ПО СУТІ, як це й вимагається Законом України «Про звернення громадян», Відповідач1 не вказав такого мотиву відмови, як пропущення сроку звернення за перерахунком та  обмеження терміна дії рішеннь КСУ, а також не дав повного роз'яснення щодо порядку оскарження прийнятого рішення..

Якщо Відповідач1 буде і далі наполягати на застосуванні обмежувальної норми ст.99, то посадові особи Відповідача1 повинні бути притягнути органами прокуратури до відповідальності за порушення ст.15 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст. 5, 9 ЗУ „Про інформацію” згідно ст.24 ЗУ «Про звернення громадян», ст. 43 ЗУ „Про інформацію”.

 

Також, хочу звернути увагу Шановного Суду на наступні доводи щодо строків звернення до адміністративного суду та строків позовної давності.

1. Річний  строк  на   звернення   до   адміністративного  суду,  встановлений   нормою  процесуального  права   -  статтею  99  КАС  України   -  є   процесуальним  строком.  

Обґрунтування того, що строк звернення до адміністративного суду не пропущен:

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Моє Конституційне право на соціальний захист реалізується шляхом надання мені матеріального забезпечення згідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» №2240-ІІІ від 18.01.2001р. та у розмірі, який повинен бути не нижче розміру прожиткового мінімуму (ст.41, 43 зазаначеного Закону).

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Звертаю увагу Шановного суду на те, що:  з огляду на те що мій фактичний стан особи з сімейними обов'язками наділяє мене додатковим правовим статусом, елементом якого є відповідальність за мою малолітню дитину, і саме на реалізацію інтересів та прав дитини спрямовані усі мої вольові дії, а це створює передумови моєї фактичної безпорадності у самостійному вирішенні питань соціально-правового характеру та моєї залежності від отучующих (у тому числі у великій мірі від органів соціального забезпечення та від сумлінного виконання ними своїх службових обов'язків) - держава Україна враховує ці особливості мого правового статусу та бере на себе позитивні зобов'язання, в частині створення умов для реалізації прав дитини та батьків з урахуванням цього їх особливого правового статусу, зокрема ратифікацією міжнародних договорів, так:

Згідно з положеннями п.1 Ст. 3 «Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року» (Єдиний реєстр. № 19389/2001): «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини

Згідно з положеннями п.1 Ст. 26 "Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року" від 20.11.1989 року : "1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством".

Згідно з положеннями п.п. 1,2 Ст.10 «Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права»: «Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що: 1. Сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання…2. Особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Протягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню.».

Згідно статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

            Згідно п.2.1 Положення про управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Харкові ради саме на Управління положено завдання реалізації державної политики у сфері соціального захисту...сімей з дітьми.

З метою реалізації мого конституційного права на соціальний захист я звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської міської ради у м. Харкові за призначенням належних мені на конституційному праві на соціальний захист (матеріальне право) матеріальної допомоги при народженні дитини, а також допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Зазначені види допомог були призначені на певний строк. Законодавством України чітко візначено, з яких джерел отримувач допомог повинен дізнатися про розмір призначених допомог, а саме: п.12. Порядку призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, затверженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 р. N 13 „...Про призначення зазначених видів допомоги чи про відмову в їх призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і виплачує зазначену допомогу, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом п'яти днів після прийняття відповідного рішення.” Аналогична норма міститься у п.43 Порядка призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751.

Тобто, про порушення мого матеріального права на отримання допомоги при народженні дитини, а також допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, я могла достовірно взнати тільки з письмового повідомлення щодо призначення зазначених допомог або в момент закінчення строку виконання зобов’язання, оскільки  правовідносини між Відповідачем1 та мною - триваючі у часі, тобто характерною рисою яких є постійне (у плині тривалого часу) виконання сторонами своїх прав та обов’язків.

Допомога при народженні дитини була призначена з 01.06.2007р. по 30.06.2008р. Остання виплата була у червні 2008 року. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку – з 28.08.2007р. по 25.06.2010р. Виплати тривають донині.

Як видно з матеріалов справи, суми призначеної допомоги відрізняються від нарахованої допомоги, та  значно відрізняються від суми, перерахованній на мій банківській рахунок. Наприклад, призначено у листопаді 2007 (згідно копії повідомлення № 981 від 14.09.07, наданої суду Відповідачем1) – 130,64; нараховано та сплачено(згідно довідки № 458 від 17.04.09р, наданої суду Відповідачем2) – 140,05; призначено та нараховано у січні 2009 (згідно копії повідомлення № 02-05/1566 від 20.02.09 вВідповідача1ід Відповідача1,  та згідно довідки № 458 від 17.04.09р. від Відповідачем2) – 310,53; а сплачено (згідно банківській випіски) – 144,10грн. Тому визначити за допомогою банковських випісок  в кожному окремому випадку отримання суми допомоги за певний місяць не є можливим.

У відповідності із Порядком призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2007 р. №13 «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми» (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 900 від 11.07.2007 р.):

«Документи, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ... розглядаються органом, що призначає і виплачує допомогу, протягом десяти днів з дня подання заяви.(ч.1 п.12)

Про призначення зазначених видів допомоги чи про відмову в їх призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і виплачує зазначену допомогу, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом п’яти днів після прийняття відповідного рішення. (ч.2 п.12)

Орган, що призначає і виплачує допомогу при народженні дитини та допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, повинен давати роз’яснення з питань її призначення і виплати та надавати заявнику допомогу в одержанні необхідних документів (п.13)»

Але, Відповідачем1 саме рішення про призначення допомог до мене не було доведено, інформація про повний склад моїх прав та обов’язків у правовідносинах щодо отримання цього матеріального забезпечення мені не була надана.

Таким чином, призначаючи допомогу в зменшеному розмірі Відповідач1:

1. Порушив моє конституційне право на отримання допомоги не нижчої за розміром ніж прожитковий мінімум,

2. Порушив право, яке надано мені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» щодо отримання допомоги саме в розмірі прожиткового мінімуму.

А ні Конституцією України,  а ні жодним Законом України не передбачені будь-які строки щодо відновлення порушених конституційних прав людини.

 Пунктом 18 Порядку призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року № 13 передбачено, що рішення органу, що призначає і здійснює виплату державної допомоги, може бути оскаржено у вищестоящих органах виконавчої влади або у судовому порядку.

Відповідно до пункту 23 вказаного Порядку розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку перераховується без звернення осіб, яким вона призначена, з місяця набрання чинності актом законодавства, що встановлює новий розмір прожиткового мінімуму. За пунктом 22 вказаного Порядку призначені, але своєчасно не одержані суми допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.
Такі саме норми зазначени у п.п. 50, 55, 57 Порядка призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751.

Вказаними Порядками, затверженими Постановами №13 та N 1751, не встановлені кінцеві терміни звернення за виплатою допомоги особою, яка має право на отримання її у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Жодним з перелічених нормативних актів не встановлені обмеження щодо звернення за виплатою передбаченого відповідним законодавством розміру допомоги та оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо відмови в виплаті допомоги в належному розмірі.

До жовтня 2008 року я була упевнена, що живу в правовій державі, що Відповідач1 буде дотримуватись Конституції, Законів України та відповідати власній назві («управління соціального захисту населення»). Але виявилось, що насправді Відповідач1 вирішив діяти незаконно, всупереч Конституції України та власній назві, про що він мене не повідомив.

Про те, що права матерів та їх дітей по виплатам допомог по  народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку порушуються УПСЗН через невиконання ним рішення Конституційного Суду України про визнання деяких положень закону про держбюджет на 2007 рік неконституційними, а також аналогічне рішення від 22.05.2008 року, я дізналася у вересні 2008 року з засобів масової інформації.

Зазначені рішення (які мають пряме відношення до моїх прав особи, яка приймає участь у правовідносинах стороною яких є УПСЗН) було фактично приховано працівниками УПСЗН, які зобов’язані доводити до відома громадян усі зміни у законодавстві, які стосуються порядку реалізації громадянами своїх прав соціального забезпечення.

Тому приписи частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України до правовідносин, пов'язаних з забезпеченням державою надання допомоги по народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не можуть застосовуваться.

2. У відповідності із Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. №393/96-Вр із змінами та доповненнями, який згідно преамбули, забезпечує громадянам України можливості для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч.1 ст.1). В розумінні ст.3 Закону України «Про звернення громадян» заява – це, зокрема, звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів.

Зазначеним Законом не встановлено терміну звернення щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів.

Отже, я направила до Відповідача1 заяву з проханням відновити порушені ним мої конституційні права на отримання соціального забезпечення у повному розмірі, а саме: здійснити перерахунок та виплатити мені соціальні допомоги у розмірі, встановленим ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та Конституцією України.

 Згідно з положеннями Ст.19 Закону «Про звернення громадян»: «Органи державної влади і місцевого самоврядування, … їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; … невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; … вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, …; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; …».

06.11.2008р я отримала письмову відповідь від Управління праці та соціального захисту

населення Ленінського районної у м. Харкові ради: у своєму рішенні Відповідач1 відмовив мені у здійсненні перерахунку та в доплаті допомоги, ствержуючи, що ця допомога призначена і виплачена у відповідності з чинним законодавством (про що зазначено в моєму адміністративному позові).

Отже, з того моменту я дізналася, що перерахунку та сплати недоотриманої допомоги по народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період 2007–2008рр у гарантованому мені Конституцією та законами прожитковому мінімумі ніколи не буде проведено у добровільному порядку, оскільки Відповідач1 вважає правомірною його несплату, - що і є причиною існування мого адміністративного позову.

Бездіяльність щодо реалізації мого права на перерахунок розміру державної допомоги є порушенням, в результаті недотримання державою в особі Відповідача1 своїх позитивних обов'язків (це такий обов'язок, коли держава повинна діяти таким чином, щоб захистити соціальні права людини), що створило для мене ситуації непевності стосовно реалізації мною зазначеного права.

Згідно п.1 ст.17 КАСУ Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Такий спір між мною та Відповідачем1 виник саме після отримання мною відмови Відповідача1 за № О-88 від 06.11.08 відновити порушені ним мої конституційні права на отримання соціального забезпечення у повному розмірі, а саме: здійснити перерахунок та виплатити мені соціальні допомоги у розмірі, встановленим ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та Конституцією України.

У п.4 ст. 99 КАСУ визначено : “Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.”

Можливість досудового вирішення спору передбачена як Законом №2240(ст. 8 та Статут Фонду), так і Законом №2811(ст.23). Таку можливість підтвержує і Відповідач1 у своєї відповіді за № О-88 від 06.11.08.
           Так, не погоджуючись з даним рішенням Відповідача1 в повному обсязі, вважаючи таки дії Відповідача1 противоправними та такими, що порушують мої права, гарантовані Конституцією (з підстав, викладених у моєму адміністративному позові), керуючись положеннями ЗУ «Про звернення громадян» у порядку досудового врегулювання спору, мною була надіслана скарга на дії Відповідача1 до вищестоящого органу, тобто до Головного Управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації. Однак, і з його рішенням від 18.12.2008 року №О-5050/04-44/37 за результатами розгляду моєї скарги я теж не погодилась, оскільки його позиція щодо нарахування та виплати мені допомоги по народженню та догляду за дитиною співпадає з позицією Відповідача1, з чим я не згодна в повному обсязі з причин, які я змушена була викласти в адміністративному позові. звертаючись до суду за захистом моїх прав.
Отже, вирішити спір щодо питання призначення та виплати мені допомоги по народженню в розмірі 22,6 прожиткових мінімумів та допомоги по догляду за дитиною в розмірі прожиткового мінімуму для відповідних соціально-демографічних груп населення (з відповідним перерахунком за минулий період) в досудовому порядку виявилось неможливим, що спонукало мене звернутись до адміністративного суду за захистом моїх прав.

Таким чином, срок звернення до адміністративного суду повинен обчислюватися саме з дати отримання мною відповіді ГУПСЗН Харківської обласної державної адміністрації, а саме з 23.12.2008р.

 

3. Щодо строків позовної давності.

 Позовна давність — інститут матеріального цивільного права.

Обмежене строком давності право на позов означає лише можливість одержати примусовий захист порушеного суб’єктивного права від юрисдикційного органу.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Тобто, строк позовної даності почався з моменту призначення Відповідачем1 в зменшенному розмірі допомоги при народженні дитини, а також допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

До 01.01.2007 року призначенням та виплатою зазначених видів допомоги займався Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності згідно Закону № 2240-ІІІ.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону №2240 догляд за дитиною до 3 років є страховим випадком.
Відповідно до ч.2 ст. 8 даного Закону, страховий випадок - подія, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно ст.5 Закону №2240, застраховані особи мають “..державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав”.

Відносини між страхувальником (застрахованої особи) та страховиком у частині здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) регулюються Цивільним кодексом. Згідно ст.268 Цивільного кодексу “…позовна давність не поширюється … на вимогу … застрахованої особи ..про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування)”.
Отже, до 01.01.2007 р. у випадку спору з питань страхового відшкодування застрахована особа могла звернутись до суду згідно з Цивільним законодавством та позовна давність на страхові відшкодування не поширювалась.

З 01.01.2007 р. Постановою №32 держава делегувала повноваження з призначення та виплати допомоги застрахованим особам органам праці та соціального захисту населення. Згідно Наказу №453 Відповідач1 з 1 січня 2007 р. забезпечує призначення зазначених видів допомоги, на підставі документів, визначених Законом №2240.
При цьому ним (Відповідачем1) повинно своєчасно формуватись заявки на кошти держбюджету, необхідних на виплату застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до 3 років, починаючи з 01.01.07 р .
Таким чином, з 01.01.07 Відповідачу1були передані функції страховика по відношенню до застрахованих осіб з питань призначення і виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до 3 років, тобто Відповідач1 є правонаступником Фонду у питаннях  призначення і виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до 3 років

У зв’язку з такою зміною делегованої особи, спори стали вирішуватись у адміністративному суді, через те, що Відповідач1 є органом виконавчій влади. Тобто “адміністративні” відносини з питання виплати зазначеної допомоги обумовлюються лише особою Відповідача1, але не його функцією по призначенню та виплаті зазначених допоміг, яка відноситься до цивильних відносинь. Раніше зазначену допомогу сплачував сам Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, й спірні питання регулювались лише Цивільним кодексом, а не адміністративним.
У випадку, коли б ці функції були покладені на іншу юридичну особу (не суб`екта владних проваджень), наші відносини регулювались би також Цивільним кодексом. Отже норми позовної давності розповсюджуються на усі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних одиниць як суб’єктів цивільних прав.

Оскільки я маю статус застрахованої особи та надала докази цього, то строк позовної давності на мою справу не поширюється (як на вимогу застрахованої особи про здійснення страхового відшкодування).

Таким чином, до 01.01.2007 року позовна давність на страхові відшкодування не поширювалась. Після прийняття нових законів (Постанови №32 та Наказу №453), у випадку застосовування однорічного строку позовної давності, суд звузить моє право громадянина України на звернення до суду у любий строк у спорі про страхове відшкодування, що ЗАБОРОНЕНО Конституцією України (ст. 22)

 

Я – працююча жінка, тому для мене застосовується «Кодекс законів про працю України» №322-VIII від 10 грудня 1971 року (далі – КЗОТ).

Згідно ст.253 КЗОТ України

«Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.»

Отже, я як працююча жінка у обов’язковому порядку, не зважаючи на своє бажання, платила страхові взноси за соціальним страхуванням. Ці страхові внески я сплачувала до народження дитини близько 18 років.

Згідно ст.255 КЗОТ України

«Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування.»

У моєму випадку (народження дитини) законом України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування є закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (Закон №2240).

Згідно ст.233 КЗОТ України

«У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.»

Згідно ст.1 Закону №2240:

«Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною...».

Суттю страхового відшкодування є альтернативне забезпечення громадян втраченою заробітною платою на період тимчасової втрати працездатності у зв’язку з доглядом за малолітньою дитиною.

Отже, з точки зору КЗОТ України строки позовної давності у цьому випадку теж не підлягають обмеженню, як компенсація заробітної плати, строки позовної давності для якої не обмежені будь-яким строком.

Таким чином, строк позовної давності щодо призначення допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку дорівнює безстроковому строку.

Також, вважаю за необхідне зазначити наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини, ратифікована ЗУ від 17.07.1997 р. зі змінами, внесеними Протоколом N 11 (далі - Конвенція) гарантує

«право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру…» 

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив:

«.. у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі Bellet v. France Суд зазначив:

«… стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Європейського Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

 

Виходячи з наведених норм законодавства, приходимо до висновку, що срок звернення до суду обчислювається з 23.12.2008р., срок позовної давності дорівнює безстроковому строку, тому у суду немає підстав для застосування обмежувальних норм  статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України до правовідносин, пов'язаних з забезпеченням державою надання допомоги по народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

 Враховуючи вищенаведене,

 Прошу:  

1. Не застосовувати приписи п.1 ст.100 КАС України щодо відмови у задоволенні адміністративного позову.

 

 

19.10.2009                                                                                                           ******

 

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?: