• warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'acquia_marina_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.

Моя Аппеляционная Жалоба

Страница для печатиПослать другу

Харківський апеляцiйний адмiнiстративний суд

61064, м. Харків, вул.Володарського 46, корп 1

Через Ленінський районний суд
м.Харківа

61012,г.Харьков,

вул.Полтавский Шлях,20
Особа, що подає заяву (Позивач): *******
проживає за адресою: ******

тел.*******

Відповідач1: Управління праці та соціального захисту населення
Ленінської районної у місті Харкові Ради,
вул. Кацарська,54,
м. Харків, 61052

Відповідач2:

Харківський обласний
центр по нарахуванню і виплаті допомог та контролю за
призначенням і виплатою пенсій,
вул. Чернишевського 51,
м. Харків, 61002,
тел. 8 (057) 243 26 62

 

 

Апеляційна скарга

 

на постанову Ленінського районного суду міста Харкова

від 03.12.2009 р. по справі № 2а-62/09 від 02.02.09

 

03 грудня 2009 р. Ленінським районним судом міста Харкова (суддя Вікторов В.В.) було прийнято постанову (проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення) по справі №2а-62/09 про зобов’язання здійснення перерахунку розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, стягнення заборгованості з виплат по даному виду допомоги за позовом ******** до Управління праці та соціального захисту населення  Ленінської районної у місті Харкові ради та Харківського обласного центру по нарахуванню і виплаті допомог та контролю за призначенням і виплатою пенсій.

            В позові оскаржувалися дії та бездіяльність Відповідачів та висувалися вимоги до суду:

1. Визнати дії Відповідача1 щодо відмови у проведенні перерахунку та доплаті допомоги по народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до розміру, гарантованого Конституцією України та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" № 2240-ІІІ противоправними;

2. Визнати, що мені через противоправні дії Відповідачів, було завдано матеріальну шкоду в розмірі суми недоплати допомог при народженні дитини та  по догляду за дитиною до досягення нею трирічного віку та компенсації за несвоечасно отриману допомогу у розмірі 17562,53грн.  (сімнадцять тисяч п’ятсот шістдесят дві грн. 53коп.) та моральну шкоду у розмірі 7500грн. (сімь тисяч пятсот грн. 00коп)

3. Стягнути  на  мою  користь  з  Відповідача1 за рахунок коштів Державного бюджету України з реєстраційного рахунку с КФК 090303 «Допомога на догляд за дитиною віком до 3 років»  за КЕКВ 1343 „Інші поточні трансферти населенню” неотриману  внаслідок  невиконання   останнім  вимог  законодавства  України  суму допомоги  по  догляду  за  дитиною  до  досягнення  нею  трирічного віку та компенсацію за несвоєчасно отриману допомогу за  період  з  червня 2007 р. по  грудень  2009 р. у загальному  розмірі   14733,00грн (чотирнадцять тисяч сімсот тридцять три грн.00коп.)

4.  Стягнути  на  мою  користь  з  Відповідача1 за рахунок коштів Державного бюджету України з реєстраційного рахунку с КФК 090304 «Одноразова допомога при народженні дитини»  за КЕКВ 1343 „Інші поточні трансферти населенню”  неотриману  внаслідок  невиконання   останнім  вимог  законодавства  України  суму  допомоги  при  народженні  дитини   та компенсацію за несвоєчасно отриману допомогу у загальному розмірі 2829,53грн (дві тисячі вісімсот двадцять дев’ять грн 53коп)

5.  Стягнути  на  мою  користь  з  Відповідача1 за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 7500,00 грн. (сімь тисяч пятсот грн. 00коп)

6.  Зобов’язати Відповідачів нарахувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 01.01.2010 по 25.06.2010 включно та виплачувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до 25 червня 2010 року, у відповідності до діючого законодавства, але не менше прожиткового мінімуму, гарантованого Конституцією України;

7.  Зобов’язати Відповідачів  до негайного виконання постанови суду за цим позовом;

8.  Зобов’язати Відповідачів подати звіт про виконання судового рішення та встановити строк подання зазначеного звіту;

9. Звільнити мене від сплати суми судового збору у в зв`язку з скрутним матеріальним становищем;

10. Стягнути на мою користь з бюджету суму  сплаченого  судового  збору  в  розмірі  3,40 грн. (три грн. 40 коп.);

11. Стягнути з бюджету всі витрати по справі.

 

Зазначенним рішенням повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог.

 

Суд першої інстанції мотивував таку постанову тим, що:

„...з 09липня 2007р. по 31 грудня 2007р. у відповідача був відсутний обов’язок по призначенню, нарахуванню та сплаті позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років відповідно до Закону України „Про загальнообв’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням...”

„...при нарахуванні та виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2008році необхідно керуватися Законом України „Про Державний бюджет України на 2008рік”

„...в частині здійснення перерахунку допомоги при народженні дитини...необхідність застосовувати до даних правовідносин Закону України „Про Державний бюджет України на 2007рік”, який було прийнято пізніше ”

„...відповідачі діяли в межах наданих ним повноважень та у спосіб, визначений законом,а тому відсутні підстави для визнання неправомірними таких дій...”

 

 

Зазначена постанова виготовлена у повному обсязі та отримана Позивачем 11 грудня 2009року.

 

З даною постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 03.12.2009 р. по справі № 2а-62/09 я, *******(Позивач), не згодна.

 

Заява про апеляційне оскарження постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 03.12.2009 р. по справі № 2а-62/09 подана через канцелярію Ленінського районного суду м. Харкова до Харківського апеляційного адміністративного суду 11 грудня 2009 р.

 

 

Вважаю, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, у зв’язку з чим зазначена постанова прийнята всупереч вимогам чинного законодавства, не є законною та обґрунтованою, як цього вимагають норми ст.159 КАС України, та прийнята з порушенням матеріального та процесуального права на підставі неправильного та неповного дослідженням судом першої інстанції доказів і встановленням обставин у справі.

 

Тому прошу Апеляційний Суд згідно до ст.202 КАС України зазначену постанову скасувати та прийняти нове судове рішення по справі, яким повністю задовольнити позовні вимоги, з огляду на наступні підстави:

 

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючі  великий  об'єм  інформації, який я навожу у даній Апеляційній скарзі, з метою спрощення  ії  аналізу  та  оцінки,  вважаю  доцільним  надати  суду  стислий  зміст скарги:

І.  Щодо  порушень  норм  процесуального  права.

ІІ. Щодо відмови Суду першої інстанції визнати протиправними дії та бездіяльностьВідповідачів .

ІІІ.  Помилкове  застосування   судом   першої   інстанції   норм  матеріального  права  (скасування  статусу  страхового  випадку).

IV. Розгляд  судом  першої  інстанції   всього  періоду   нарахування  та  виплати  допомоги   по  догляду  за  дитиною  до  досягнення   нею  трирічного  віку  як  суму  деяких  періодів. 

V.  Застосування судом  першої  інстанції  норм Закону України Про Державний бюджет.

VІ.  Ігнорування  судом  першої  Конституції  України  та  міжнародного законодавства при  розгляді  даного  спору.

VIІ.  Суми, які  підлягають  стягненню  з  Відповідача1.   

VIII.  Підстави  для  звернення  до  Європейського  суду  з  прав  людини.

 

 

 

 

 

 

I. Щодо порушень норм процесуального права

 Вирішення даної справи судом першої інстанції відбулось з численними та  грубими порушеннями норм КАС України, зокрема:

 1. Затягування строків розгляду адміністративної справи.

Згідно до п.1 ст. 122 КАС України:

«Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі…»

Але моя адміністративна справа розглядалася більше десяті місяців – з 02.02.2009р. по 03.12.2009р. 

02.02.200. –Ленінським районним судом міста Харків було отримано адміністративний позов про зобов’язання здійснення перерахунку розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, стягнення заборгованості з виплат по даному виду допомоги.

12.02.200. – після усунення недоліків, була постановлена ухвала по відкриття провадження по справі суддею Вікторовим В.В.

06.03.200. – відбулося попереднє судове засідання.

06.04.2009р. – призначено перше основне засідання по справі, але воно не відбулось у зв’язку з клопотанням Відповідача1 про надання йому часу на ознайомлення з доповненнями.

Засідання, призначені на 21.05.2009р, 23.06.2009р., 10.09.2009р.,12.10.2009р. – не відбулися у зв’язку з зайнятістю судді у карній справі; клопотанням Відповідача1 про надання йому часу на ознайомлення з уточненнями та відсутністтю поштового повідомлення, підтверджуючого отримання Відповідачем2 уточнюючої заяви; відповідно.

19.10.2009р – відбулося перше основне засідання по справі, але воно було перервано у зв’язку з клопотанням Відповідача1 про зайнятость по другої справі.

05.11.2009р – засідання було перервано у зв’язку з обеденною перервою, однак після неї не було продовжено, а призначено на 03.12.2009р.

Вважаю, що затягування судового процесу: постійні перенесення судового засідання на термін близько місяця, надання суддею Відповідачу1 терміну на ознайомлення з уточнюючею заявою більш ніж півтора - два з половиною місяця є порушенням норм процесуального права.

Та суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. 

 2. Ущемлення прав позивача щодо задоволення клопотання.

22.06.2009р. мною було подано до суду клопотання щододолучення до матеріалів справи витяги з єдиного реєстру судових вирішень України с додатками на 54 аркушах.

19.10.2009р. , коли я  нарешті була у змозі заявити дане клопотання,  виявилось, що у матеріалах справи ці додатки відсутні. Таким чином, додатки були вилучені з матеріалів справи (тобто фактичного клопотання оставлено без задоволення) без розгляду суддею клопотання у судовому засіданні.

Такі дії судді суперечить КАС України:

Згідно до ст.133:

«Клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала.»

 

Тобто, КАС України не передбачено відмова у клопотанні без розгляду у судовому засіданні.

На засіданні 19.10.2009р. мною  було заявлено клопотання щодо долучення до матеріалів справи копію Декларації про доходи та майновий стан сім’ї з його особистої справи, яка знаходится у Відповідача1.

Це клопотання судом було задоволено, однак  Відповідачем1 були надани копії зовсім інших  документов(а.с. 184-188). Крім того, всупереч п.4 ст.79 суддею Вікторовим В.В. ці копії не були завірені.

Вважаю, що  таке потурання судом першої інстанції недобросовісному виконанню Відповідачем1 своїх процесуальних обов’язків в суді (ненадання до суду письмових доказів) є порушенням норм процесуального права.

Також на цьому засіданні мною було заявлено клопотання про незастосування приписов п.1 ст.100 КАС України щодо відмови у задоволенні адміністративного позову.

Однак суд першої інстанції оставил це клопотання відкритим, оскільки  питання щодо строків позовної давністі буде вірішуватися у нарадчій кімнаті при винесенні рішення.

Згідно до ст.133:«Клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала.»

Тобто залишення клопотання відкритим до винесення рішення по суті в КАС України не передбачено та є порушенням норм процесуального права.

Однак, навіть  до теперішнього часу в порушення ст.133, 160 КАС України судом першої інстанції не постановлена ухвала щодо мого клопотання про незастосування приписів ст.100 КАС України.

Це свідчить,про ігнорування судом відсутності у матеріалах справи потрібних доказів, наявності пояснень щодо строків звернення до адмістративного суду, в яких обгрунтовано непропущення строку звернення до суду, та ухвалення рішення без ознайомлення з потрібними доказами. 

Вважаю дії суду першої інстанції порушенням норм процесуального права.  

 

 

3. Щодо помилок та невідповідностей допущених у ході судового засідання:

Звуження змісту адміністративного позову є головною причиною судової помилки, допущеною при вирішенні питання можливості задоволення окремих позовних вимог, яка спричинила наслідок – прийняття рішення про часткове задоволення вимог, заявлених у моєму Позові.
Так, в ході судового засідання були допущені наступні помилки та невідповідності:

1. У порушення п.2 ст.42 Кодексу адміністративного судочинства України в журналі судового засідання від 06.03.09г. допущені наступні помилки і неточності:

- не вказано найменування адміністративного суду;

2. У порушення п.2 ст.42 Кодексу адміністративного судочинства України в журналі судового засідання від 06.04.09г. допущені наступні помилки і неточності:

- не вказано найменування адміністративного суду;

- не вказаний номер носія інформації;

3. У порушення п.2 ст.42 Кодексу адміністративного судочинства України в журналі судового засідання від 23.06.09г. допущені наступні помилки і неточності:

- не вказаний номер носія інформації;

4. У порушення п.2 ст.42 Кодексу адміністративного судочинства України в журналі судового засідання від 10.09.09г. допущені наступні помилки і неточності:

- не вказаний номер носія інформації;

5. У порушення п.2 ст.42 Кодексу адміністративного судочинства України в журналі судового засідання від 19.10.09г. допущені наступні помилки і неточності:

- не вказаний номер носія інформації;

- в записи від 11:27:29 не вірно вказана найменування справи: „Цивільна” замість „адміністративна”

- не відповідає дійсності час, зафіксований в журналі судового засідання розгляду справи: розгляд справи був призначен на 14 -00(а.с.149), фактично була розпочата 14:13; однак у журналі визначено, що справа розпочата в 11:13

6. У порушення п.2 ст.42 Кодексу адміністративного судочинства України в журналі судового засідання від 05.11.09г. допущені наступні помилки і неточності:

- не вказаний номер носія інформації;

7. У порушення п.2 ст.42 Кодексу адміністративного судочинства України в журналі судового засідання від 03.12.09г. допущені наступні помилки і неточності:

- не вказаний номер носія інформації.

Про що 14 грудня 2009 року мною було подано до суду письмові зауваження щодо неповноти та неправильності журналу судового засідання з проханням відновити пропущений строк подання зауважень у зв’язку з хворобою обох дітей. Однак 18.12.2009 суддею Вікторовим В.В. було винесено ухвалу про залишення без розгляду на підставі того, що Позивачем не надано підстав для поновлення пропущеного строку. Але я не згодна с такою позицією суду та вважаю, що причини пропущення строку були поважні та зауваження підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вважаю, що такі дії суду є порушенням норм процесуального права, та свідчать про неувагу до моєї справи.

4. Щодо належного мотивування рішення суду

Згідно ч. 2  та  ч.3 ст. 163 КАС України описова  та  мотивувальна  частини  постанови суду  мають  містити  зокрема:
-  пояснення осіб, які беруть участь у справі;
-  встановлені  судом  обставин  із  посиланням на  докази,  а  також мотивів неврахування  окремих  доказів;
- мотивів, з  яких  суд  виходив  при  прийнятті  постанови,  і положення закону, яким  він  керувався.
 
 Однак, ні описова, ні мотивувальна частини постанови, що оскаржується, не відповідає вимогам ст.163 КАС України 

а)До суду першої інстанції в обгрунтування позовних вимог були подані наступні пояснення:

- Доповнення до адміністативного позову від 02.03.2009р.

- Уточнення до адміністративного позову (пояснення на заперечення Відповідачів) від 02.04.2009р. та від 06.04.2009р.

- Уточнення до адміністративного позову від 22.06.2009р

- Пояснення у порядку  ст.139 КАС України до Адміністративного позову
від 19.10.2009р.

- Пояснення щодо строків звернення до адміністративного суду від 19.10.2009р.

- Пояснення у порядку  ст.151 КАС України до Адміністративного позову від 03.12.2009р.

У яких розглянуті питання:

- щодо застосування Конституції України та міжнародного законодавства;

- стосовно правових позицій Конституційного суду України в РКСУ № 6-рп/2007 року, РКСУ № 10-рп/2008 року та РКСУ № 26-рп/2008 року;

- стосовно повноважень Кабінету Міністрів України при виданні постанов і розпоряджень (правові позиції КСУ у РКСУ № 9-рп/2001 року,  № 25-рп/2008 року, № 19-рп/2009 року), та правові позиції КСУ щодо ретроактивності Рішень КСУ у РКСУ № 19-рп/2009 року;

- щодо застосування судової практики Вищого Адміністративного Суду України до спірних правовідносин;

- щодо Головного розпорядника бюджетних коштів на здійснення заходів з віконання державних програм соціального захисту населення та Бюджетного кодексу;

- щодо визначення закону, яким слід керуватися при призначенні і виплаті допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, що застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

- щодо механізму та порядку виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- щодо встановлення основного джерела існуваня отримувача допомоги;

- щодо неправомірних дій Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Харкові Ради.

- щодо повноважень Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Харкові Ради.

Згідно до ст. 69 КАС України:

«Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.»

 Проте, постанова суду першої інстанції не містить жодного речення з численних пояснень, та відповідно, не наведено мотивів неврахування цих пояснень, наданих доказів та обставин, що мають значення при вирішенні саме цієї справи, що вказує на відсутність будь- якого аналізу спірних правовідносин судом першої  інстанції, та використання шаблонного рішення з відмовою у задоволенні позову без врахування тексту конкретного позову: його обґрунтування та змісту самих позовних вимог.

Вищезазначене підтверджується й тим, що навіть Пояснення Відповідача1 викладені у Постанові суду першої інстанції з точністю до навпаки:

Так, у постанові зазначено:

1) «…Представники відповідача ...проти позову заперечували...зазначивши, що... виплата державних допоміг згідно до Закону України №2240„Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(далі – закон №2240) НАЛЕЖАЛА до компетенції органів праці та соціального захисту населення..»
Але Відповідачі ствержували, що НЕ належала...

2) «…Але такі документи позивачкою до Управління соціального захисту населення ленінського району м. Харківа для перерахування допомоги не було, тому допомога виплачувалася їй в мінімальному розмірі.

Відповідач1 же звертал  увагу суду, що ним зроблен перерахунок з урахуванням доходів Позивача та виплачується допомога у розмірі, більш ніж мінімальний.

 

б) Відмовляючи у позовних вимогах за 2007 рік, суд першої інстанції  розглянув обставини, не заявлені жодній зі сторін;

 

в) Відмовляючи у позовних вимогах за 2009 рік, суд першої інстанції не надав жодного мотива такому рішенню.

 

Вважаю такі дії суду порушенням норм процесуального права.

5. Порушення порядку складення постанови у повному обсязі

Згідно до ст.167 КАС України:

«4. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час виготовлення постанови суду в повному обсязі

03.12.2009р (четвер ) суддею Вікторовим В.В. було проголошено, що у повному обсязі   Постанова буде виготовлена наступної п’ятниці, 11.12.2009р.

Тобто  всупереч п.3 ст. 160 КАС України постанова по справі в повному обсязі була витовлена лише через сім днів (а не п’ять, як передбачено КАС України) після оголошення вступної та резолютивної частини постанови.

Вважаю такі дії суду порушенням норм процесуального права.

КАС України чітко встановив порядок розглядання справи, прийняття, складання і підписання постанови адміністративного суду, що розглянув справу.

 

Вищевикладені порушення цього порядку вважаю підставою для скасування постанови в зв’язку з недодержанням норм процесуального права, оскільки це насамперед свідчить про упередженість судді.

 

ІІ. Щодо відмови Суду попередньої інстанції визнати протиправними дії та бездіяльность Відповідачів.

 

Судом першої інстанції відмовив у позовних вимогах, вважаючи, що

„...відповідачі діяли в межах наданих ім повноважень та у спосіб, визначений законом, а тому відсутні підстави для визнання неправомірними таких дій відповідачів...”

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Однак, передбачена законом перевірка фактично не була здійснена у повному обсязі. Ні в описовій, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах рішення не наведені висновки суду з цього приводу.

Так, зазначена постанова прийнята з порушенням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки судом першої інстанції не було перевірено відповідність дій Відповідача 1 (призначення спірних видів допомог) Конституції України та законам України:

 

Відповідачем 1 призначено мені допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, що не відповідає розміру соціальних виплат, встановлених статтею 46 Конституції України, статтею 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ та статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01. 2001 р. №2240-ІІІ;

Крім того, судом першої інстанції не розглядалося питання стосовно того, чи були дії (бездіяльність) Відповідача1 безсторонніми (неупередженими) та добросовісними. Адже Відповідачем1 за наявності обставин щодо відновлення права осіб на отримання спірних видів допомог у належних розмірах не було зроблено дій, які б підтверджували намагання Відповідача1 сумлінно виконувати свій обов’язок – надання гарантованої соціальної допомоги.

Так, мною заявлені такі вимоги, які були предметом дослідження під час судового розгляду:

- Визнати дії Відповідача1 щодо відмови у проведенні перерахунку та доплаті допомоги по народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до розміру, гарантованого Конституцією України та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" № 2240-ІІІ противоправними;

 

Ці вимоги до Суду є самостійним позовом класу «Позовів про визнання», предметом якого є спосіб захисту порушеного права засобом «визнання протиправними дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень».

 

Юридичними підставами цієї позовної вимоги є:
1.1.   Негативний обов'язок усіх суб'єктів відносин з приводу реалізації, утвердження і забезпечення прав і свобод людини – заборона обмежувати конституційні права громадян (Ст. 64 Конституції: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України»);
1.2.   Негативний обов'язок усіх суб'єктів конституційних правовідносин – заборона посягань на права і свободи, людей, та їх позитивний обов'язок - неухильно додержуватися Конституції України та законів України (Ст. 68 Конституції: «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей»);
1.3.   Позитивний обов'язок суб'єктів владних повноважень – діяти лише в в межах повноважень що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 Ст. 19 Конституції: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»);
1.4.   Конституційна гарантія – негативний обов'язок – заборона звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч.3 Ст. 22 Конституції: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод»);
1.5.   Гарантія захисту нормами міжнародного договору (ч.1 Ст. 1 «Захист власності» Протоколу 1 до Конвенції: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»);
1.6.   Правові наслідки рішень Конституційного Суду України, зокрема преюдеціальність його рішень у процесах правозастосування (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання)).
   
Конституція України, як соціальної, правової держави (Ст.1 Конституції), визнає людину та її недоторканність (захист від посягань на її (людини) права) найвищою соціальною цінністю (ч.1 Ст.3 Конституції)
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини (які, наряду з їх гарантіями, визначають зміст і спрямованність діяльності держави) є головним обов'язком держави (ч.2 Ст.3 Конституції).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 Ст. 19 Конституції), та здійснювати свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 Ст.6 Конституції), зокрема, в межах змісту і спрямованності, та головного обов'язку діяльності держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини, їх гарантій; діяльності, під час якої заборонено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина (ч.1 Ст.64 Конституції).
А отже - утвердження і забезпечення прав і свобод людини, їх гарантій, заборона обмеження конституційних прав людини  – це ті межі, які складають загальну конституційну компетенцію усіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування (їх структурних підрозділів, посадових осіб), та яка є – складовою частиною усіх (встановлених законом, делегованих державою) їх повноважень та обов'язків при виконанні ними поставлених державою завдань.
Визнаючи право громадян на достатній життєвий рівень (Ст. 46 Конституції), держава гарантує його:
-   охороною державою сім'ї, дитинства та материнства (ч.ч. 2,3 Ст. 51 Конституції);
-   захистом можливості громадян заробляти собі на життя (у тому числі на виконання конституційного обов'язку, щодо утримання дітей) працею, яка є складовою частиною конституційного права на працю (ч.1 Ст. 43 Конституції);
-   правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, якими забезпечується рівність прав жінки та чоловіка,  яка є складовою частною системи захисту від діскримінації, засобом встановлення Конституцієй рівності конституційних прав і свобод громадян (ч. 3 Ст. 24 Конституції);
-   правом на забезпечення громадян у разі втрати працездатності, та в інших випадках, передбачених законом, як складової частини конституційного права на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (Ст. 46 Конституції).

Таким чином,  висновок Суду про неможливість визнання дій та бездіяльності Відповідачів  противоправними та, як наслідок цього, відмова у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, спричинено помилковим звуженням Судом предмету позову, та неповним  дослідженням фактичних  та правових підстав якого(позову) під час розгляду справи у судовому засіданні.

Крім того, судом першої інстанції проігнорован той факт, що в копії повідомленні  про призначення допомоги, наданому Відповідачем1 суду на засіданні 06.03.2009р зазначено, що допомога призначена відповідно Закону, а в копії протокола про призначення допомоги особі, яка застрахована у системі загальнобов’язкового державного соціального страхування (а.с.185), наданої Відповідачом1 19.10.09р, вже виправлено від руки, що допомога призначена відповідно до Постанови КМУ №13 від 11.07.07р.(Тобто, фактична підробка офіційного документу)

Вважаю це зловживанням процесуальними правами Відповідача1, які вступають у протиріччя з його процесуальними обов'язками, зокрема:

-обов'язок доказування правомірності його дій, рішень та бездіяльності, в разі заперечення проти позову (п.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України);

-загальної Конституційної компетенції органу наділеного владними повноваженнями «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.» (ч.2 Ст3 Конституції України).

Відповідно до ст. 7 КАС України принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є зокрема: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Однак, у цьому судовому процесі суд першої інстанції не надал належної оцінки таким діям Відповідача1, чим по суті звільнив його від обов'язку щодо доказування правомірності його дій та бездіяльності. Тобто суд, нехтуючи імперативними вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, щодо встановлення обов’язку Відповідача1 доказувати правомірність своїх дій, своїми діями поставив в нерівне положення Позивача перед Відповідачем1, який своїми діями та бездіяльністю - не надав жодного доказу правомірності його дій, рішень, та бездіяльності, а також неодноразово нехтував правами Позивача як слабкої сторони у цих правовідносинах.

Вважаю такі дії суду грубим порушенням норм процесуального права.

Відтак висновок Суду попередньої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправними дій та бездіяльності Відповідачів  під час надання мені Допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та бездіяльності щодо перерахунку вищевказаних видів допомог, і як результат, ухвалення на цій підставі рішення щодо відмови в задоволенні заявлених вимог,  є помилковим та необгрунтованним.

 

 

ІІІ. Помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права (скасування статусу застрахованої особи).

 

Судом першої інстанції «… встановлено, що Позивач є застрахованою особою» та на неї поширюється дія Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі – Закон 2240).

 

Згідно до ст.3 Закону 2240:

«Законодавство України, що регулює відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, базується на Конституції України»

У ст.46 Конституції України, як основному Законі України, зазначено:

«Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а  також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.»

 

Тобто, суд першої інстанції:

1. Позбавив мене, як застраховану особу, конституційного права на соціальний захист.

2. Не прийняв до уваги, що допомога по догляду за дитиною – це основне джерело мого існування.

3. Не визначився у вирішенні питання щодо належного відповідача.

 

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилається на ч.1 ст.50 Закону 2240 (на яку не було вказано ані Позивачем, ані Відповідачами):

 

«Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, застрахованим особам … призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків»

Та повністю підтримує позицію Відповідача1 стосовно того, що …... виплата державних допоміг згідно до Закону України №2240„Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(далі – закон №2240) не належала  до компетенції органів праці та соціального захисту населення, оскільки матеріальне забезпечення за цим законом передбачено за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків”, зазначая у мотивувальній частині постанови:

„...Постанова КМУ від 16.01.2007р. №32 суперечить порядку призначення та надання вказаних виплат застрахованої особі, встановленому у ст. 50 Закону №2240...”

„...Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами суд приходить до висновку, що...у відповідача1 був відсутний обов’язок по призначенню нарахуванню та виплаті Позивачу допомоги ...відповідно до Закону №2240...”

 

Але при цьому він не врахував наданих до суду:

- Пояснень щодо застосування до спірних взаємовідносин норм Закону України № 2240;

- Пояснень щодо повноважень Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Харкові ради,

в яких обгрунтовується :

 

1. Джерела фінансування виплат допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною у 2007 році.

 

Як вже зазначалося, згідно до п.1 ст. 50 з урахуванням п.п.3, 4 ст.34 Закону 2240

«Допомога при народженні та допомога по догляду …застрахованим особампризначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків»

Тобто, безпосередньо з коштів Фонду.

 

Проте, згідно до ст.56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та положень пп.3 п.1 ст.22, ст. 102 Бюджетного Кодексу України у 2007 році:

 

«Допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною відповідно до... Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у  зв'язку з  тимчасовою  втратою  працездатності  та витратами,  зумовленими народженням та похованням" здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам»

 

А на Відповідача1 покладено «функції Головного розпорядника коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.» (п.п. 4.2.9. Положення про управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Харкові ради).

Тобто саме Відповідач1 фактично отримував кошти з державного бюджету на виплату допоміг відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у  зв'язку з  тимчасовою  втратою  працездатності  та витратами,  зумовленими народженням та похованням" (кошти перераховувались на реєстраційні рахунки територіальних управлінь праці та соціального захисту населення).

 

Таким чином, у 2007 році виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюювались лише за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам що виключає можливість здійснення таких виплат за рахунок Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

 

 

 

 

 

 

 

2. Передача повноважень у 2007 році Управлінням праці та соціального захисту населення щодо функцій призначення та виплати допомоги при народженні та допомоги по догляду за дитиною застрахованим особам.

 

Судом  першої інстації  повністью проігнорован той факт, що Постанова КМУ від 16.01.07р. №32 розроблена на виконання саме ст.56 Закону України «Про Державний Бюджет на 2007р” та не з’ясована відповідность цієї статті Закону України №2240.

У Рішенні КСУ від 03.10.1997 р. по справі №4-зп зазначено, що „...Загально визнаним є те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, авоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Оскільки Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” був принят пізніше Закону України № 2240, то ним, по суті, скасовується ст.50 Закону №2240 що визначала інше джерело фінансування (тобто фонд соціального страхування) і разом з цим іншого розпорядника цього джерела (роботодавця).

Але про скасування обсягу прав застрахованих на допомогу, як вид матеріального забезпечення відповідно до Закону №2240, в жодному законі у 2007р. мови не йдется, оскільки цій обсяг права на спірні допомоги для застрахованих був зазначен у ст.ст.4,29,40,42 Закону №2240 (на який є посилання в ст.56 ЗУ „Про Державний Бюджет на 2007р”), а вони були діючими, не скасовані та ні в якому іншому законі не встановлювався обсяг права на спірні допомоги для застрахованих осіб.

На виконання ст.56 Закону України ««Про Державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 році Управлінням праці та соціального захисту населення були передані функції по призначенню та виплаті допомоги при народженні та допомоги по догляду за дитиною застрахованим особам, які закріплені у :

Наказі Міністерства праці та соціальної політики від 06.12.2006р. №453 «Про передачу функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень органам праці та соціального захисту населення»;

постанові Кабінету Міністрів України від 11.01.2007р. №13 «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми»;

постанові Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 №32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку», розроблених на виконання ст.56 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007р”

 

В яких зазначено, що, починаючи з 1 січня 2007 року зазначені види допомоги застрахованим особам призначаються та виплачуються органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання застрахованої особи, а не комісією із соціального страхування за місцем роботи, як це було у 2006 році, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

 

Враховуюче те, що на ст.50 Закону №2240 не посилалась жодна із сторін, вважаю доцільним звернути увагу Шановного Суду на наступні документи, які свідчать про те, що функції Фонду щодо застрахованих осіб були передані Відповідачу1 у повному обсязі:

 

1) Постанова Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №207 від 27.12.2006р. «Про бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на 2007 рік»:

«…3. У 2007 році зупинити виплату за рахунок коштів Фонду допомоги при народженні дитини та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку…»

 

2) Лист Виконавчої дирекції фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 01-16-13 від 12.01.2007р. «Про окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»:

«…Починаючи з січня 2007 року страхувальники не мають права здійснювати призначення допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за рахунок коштів Фонду…»

 

3) Постанова Кабінету Міністрів України №1092 від 25.08.2004р. «Про затвердження Порядку нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за деякі категорії застрахованих осіб»:

«3. Обчислення і сплата страхових внесків провадиться страхувальниками:

… 2) районними (міськими) управліннями праці та соціального захисту населення - за осіб…, які застрахованів системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням…»

 

4) Лист Пенсійного фонду України №11826/03-20 від 19.07.2007р. «Про сплату пенсійних внесків»:

«Постановлением Кабинета Министров Украины от 16.01.2007 г. №32 «Вопросы выплаты застрахованным лицам пособия при рождении ребенка и по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста» предусмотрено, что с 1 января 2007 года пособие при рождении ребенка и по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста застрахованным лицам назначается органами труда и социальной защиты населения по местожительству застрахованных лиц.

Порядок уплаты страховых взносов за некоторые категории застрахованных лиц осуществляется согласно Порядку, утвержденному постановлением Кабинета Министров Украины от 25 августа 2004 года № 1092.

Согласно подпункту 2 пункта 3 указанного Порядка страхователями для указанных лиц определены районные (городские) управления труда и социальной защиты населения…»

 

Тобто, Відповідачу1 були не тільки передані функції Фонда у відношенні призначення та виплати зазначених допомог, але й функції страхувальника щодо застрахованих осіб.

 

 У Постанові по справі «Хаджіанастасіу проти Греції» Європейській суд з прав людини нагадав, що суди повинні вказувати з достатньою ясністю доводи та мотиви, на яких вони ґрунтують свої рішення.

Ухвалення немотивованого акта є порушенням  права на  справедливий суд, гарантованого  ст.6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод».  

Право на мотивоване рішення суду випливає з права бути вислуханим судом. И гарантією того, що сторона  була  вислухана  судом, є мотивоване рішення суду.

Проте, неодноразове посилання суду першої інстанції на ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не дає  достатньої ясності доводам та мотивам ухваленого рішення.

 

Так, є посилання на статтю закону, але далі не зрозуміло, що саме суд першої інстанції цим хотів мотивувати:

- Якщо розглядати це як встановлення  факту, що у 2007р. допомогу по догляду за дитиною, згідно до діючей ст.50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», повинен сплачувати Фонд соціального страхування (через роботодавця), то тоді рішення суду першої інстанції повинно вказувати на те, що Управління праці та соціального захисту населення  є неналежним  відповідачем по даній  справі та, відповідно, залучати до справи у якості відповідача Фонд  соціального страхування згідно до п.1, 3 ст.52 КАС України:

«1. Суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного … відповідача належним відповідачем…

3. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.»

 

- Якщо ж розуміти посилання  суду першої  інстанції на ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне  соціальне страхування» як на обґрунтування того, що Управління праці та соціально захисту населення нібито не працює з законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, то така позиція суду фактично встановлює, що було звужено обсяг мого права на отримання даних видів допомоги, та водночас скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування матерів, які були застраховані у системі загальнодержавного соціального страхування та здійснюють  догляд за дитиною, яка не досягла трирічного  віку.

 

Але, а ні в жодному законі, а ні в вищенаведених постановах не зазначено, що у звязку з передачею функції по призначенню та виплаті допомог Відповідачу1, застраховані особи позбавляються права на матеріальне забезпечення у разі настання страхового випадку, яке закріплене у п.1 ст.4, п.п.3 п.1 ст.29, ст.40 та ст.42 Закону №2240.

 

Крім того, суд першої інстанції, вірно встановивши мій статус застрахованої особи, яка має право на отримання допомоги по народженню дитини відповідно до Закону №2240, при вирішенні питання щодо розміру допомоги при народженні дитини безпідставно посилається на Закон України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” у редакції, що діяла на момент виникнення у Позивача права на отримання допомоги.

 

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (в редакції, що діяла на момент виникнення у Позивача права на отримання допомоги) одноразова допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (усиновителю чи опікуну), незастрахованому в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

 

Тобто судом першої інстанції знов скасовується мій статус застрахованої особи.

 

Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши до помилкового виводу, нібити дії Відповідача1 по призначенню, нарахуванню та виплаті мені допомоги лише на підставі Постанов КМУ є правомірними, фактично надає підзаконним актам вищої юридичної сили та нехтує ст.92 Конституції України, в якої зазначено, що „...виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту...

 

Тобто, суд першої інстанції, не встановивши належного відповідача по справі та не вирішивши питання – який же самий обсяг прав для застрахованих осіб реалізовував Відповідач1 в момент призначення мені спірних допомог, та на підставі якого закону; скасував мое конституційне право на соціальні гарантії, передбачені для застрахованих осіб та невірно застосував норми матеріального права

 

IV. Розгляд судом першої інстанції всього періоду нарахування та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, як суми деяких періодів. 

 

Суд першої інстанції в оскаржуваній постанові увесь період нарахування та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку розбиває на кілька  періодів:

- з 09.07.2007р. по грудень2007 року,

- з 01 січня по грудень 2008 року,

- з 01 січня по грудень 2009року.

 

Що суперечить ст.44 Закону України № 2240:

„... Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі, зазначеній у частині першій статті 42 цього Закону, яка фактично здійснює догляд за дитиною, щомісяця з дня надання відпустки для догляду за дитиною по день її закінчення, але не більш як по день досягнення дитиною трирічного віку включно”.

Та Постанові Кабінету Міністрів України від 11.01.2007 р. № 13 «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми»:

«8. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується застрахованій особі щомісяця з дня настання відпустки по догляду за дитиною по день її закінчення, але не пізніше ніж по день досягнення дитиною зазначеного віку включно.»

 

Доказом цього є надана Відповідачем1 копія повідомлення УПСЗН Ленінської у м. Харкові Ради №02-05/7981 від 14.09.07р., в якій чітко зазначено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку допомога призначена з 28.08.2007р. по 25.06.2010р.

 

П.23 зазначеної Постанови КМ України встановлена єдина підстава для перерахунку розміру допомоги без звернення осіб - це зміна прожитого мінімуму:

«У разі затвердження нового розміру прожиткового мінімуму розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку перераховуються без звернення осіб, яким вони призначені, з місяця набрання чинності актом законодавства, що встановлює новий розмір прожиткового мінімуму.»

 

При цьому, жодним нормативно-правовим актом не зазначено, що початок нового календарного року є підставою для перепризначення розміру допомоги.

 

Також хочу зазначити, що коригування розміру допомоги в сторону її зменшення заборонено нормами ст.ст. 22, 46 Конституції України, якими визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав; а соціальні виплати та допомоги, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

 

Таким чином, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку повинна призначаться на весь час її надання та виплачуватися у розмірі прожиткового мінімуму, а не перепризначається с початку нового календарного року з прийняттям Закону Про Держбюджет на відповідний рік, як це помилково вважає суд першої інстанції

V. Застосування судом першої інстанції норм Закону України «Про Державний бюджет».

 

Судом першої інстанції рішення по справі прийнято на підставі норм Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими зупинено дію законів, що встановлюють соціальні гарантії, та обмежено право громадян на соціальний захист.

 

Згідно до ч.2 ст. 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України:

«…Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй…»

 

Проте, Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» були прийняті з порушенням цього принципу.

 

Саме тому, за конституційним поданням Верховного Суду та народних депутатів України щодо відповідності Конституції України норм Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» Конституційним Судом України були винесені рішення №6-рп/2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р.

Але судом не взято до уваги висновки Конституційного Суду України, яким неодноразово визначалося:

«Закон про Державний бюджет Українистосується виключно встановлення доходів та видатків держави, тому ним не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України та встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України (п.4. мотивувальної частини РКСУ від 09.07.2007р. №6-рп/2007).

 

«законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, … це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина.

 

У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремi закони» (п.п. 5.4 п. 5 мотивувальної частини РКСУ від 22.05.2008р. № 10-рп/2008).

 

Рішенням Конституційного Суду України від 27.11.2008р. №26-рп/2008 остаточно вирішено питання щодо невідповідності Конституції України (неконституційність) норм закону про Державний бюджет України, що змінюють інші закони, суть якого полягає в наступному:

«Закон про Державний бюджет України … створює належнi умови для реалiзацiї законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фiнансовi зобов’язання держави перед громадянами i територiальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов’язань утверджується сутнiсть держави як соцiальної i правової.

 

Відповідно до статей 1, 3 Конституцiї України та принципiв бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно вiдмовлятися вiд взятих на себе фiнансових зобов’язань, передбачених законами, iншими нормативно-правовими актами, а повинна дiяти ефективно i вiдповiдально в межах чинного бюджетного законодавства…

 

загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя осіб, які отримують соціальні виплати та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого за прожитковий мінімум.» (п.3.3. мотивувальної частини РКСУ від 27.11.2008 р. №26-рп/2008)

 

Тобто, відповідно до Конституції (в сенсі тлумачення ст.95) Закон про Державний бюджет України ґрунтується на діючих законах, а не змінює їх (закони) з метою зменшення видаткової частини бюджету, та всі норми Закону України «Про державний бюджет», якими змінюються норми інших законів України, є неконституційними.

 

Не зважаючи на вищенаведені висновки, суд першої інстанції вважає, що:

 

1. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та його положення мають вищу юридичну силу відносно інших спеціальних законів стосовно визначення порядку та розміру допомоги при народженні дитини:

„Таким чином у відповідача не було підстав для здійснення перерахунку та виплати такої допомоги, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, оскільки її розмір чітко встановлено положеннями абзацу 2 частини 2 статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік, які не визнані неконституційними та є чинними”

Вважаю, що судом взагалі не було з’ясовано обставин, які є підставою для таких вимог.

Суд не взяв до уваги, що Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 було визнано неконституційним пункт 7 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» в частині зупинення на 2007 рік дії статті 41 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Тобто, з 09.07.2007 р. фактично поновлено дію статті 41 та право застрахованої особи на отримання допомоги при народженні дитини у розмірі 22,6 прожиткових мінімумів для дитини віком до 6 років.

Для визначення розміру зазначеної допомоги судом першої інстанції помилково застосовано абзац 2 частини 2 ст. 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», який не було визнано неконституційним та який був чинним водночас зі ст.41 Закону №2240-ІІІ.

Але норми абз.2 ч.2 ст.56 не виносилися на розгляд до Конституційного Суду, оскільки ним встановлено насамперед джерело фінансування допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином, встановлення розміру допомоги при народженні дитині у сумі 8500,00 грн., тобто у розмірі, меншому за 22,6 прожиткових мінімумів для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини, є звуженням права на отримання зазначеної допомоги та порушенням ст.22 Конституції України.

 

2. Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та його положення мають вищу юридичну силу відносно інших спеціальних законів та зміни, внесені ним до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», правомірні та законні:

 

«Пунктом 23 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни до ст. 13 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»...

... відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» … допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

...Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (справа № 1-28/2008) положення пункту 23 розділу II Закону України «Про Держаний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано неконституційним не було...

Отже, при нарахуванні та виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2008році, необхідно керуватися законом України „Про Державний бюджет україни на 2008рік”

 

Але на розгляд Конституційного суду питання конституційності статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині внесення змін до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» взагалі не вносилися.

Фактично у 2008 році питання порядку та розміру виплат допомоги застрахованим особам одночасно регулювались статтями 41,43 Закону 2240 та статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».

Згідно з частиною 4 статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Закон 2240 є спеціальним для регулювання зазначених відносин для застрахованих осіб, ніж Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Більш того, виключення зі статей 13, 15 Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» слова «незастрахованих», визначило цей Закон загальним для регулювання відносин щодо виплати допомоги всім особам.

Приймаючи до уваги, що спеціальним законом визначені інші умови та розмірі виплат допомоги для застрахованих осіб, я  вважаю, що в цьому випадку необхідно керуватися саме нормами спеціального закону, тобто Закону 2240.

Вже після визнання неконституційними скасування статей 42, 43 Закону 2240, Законом України № 309-VІ від 03.06.2008 року були внесені зміни до зазначеного вище Закону, але такі зміни не торкалися прав застрахованих осіб на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Таким чином, і після внесення змін 03.06.2008 року застраховані особи як і раніше отримали право на допомогу саме на підставі Закону 2240.

Крім того, Постановою Верховного Суду України від 01.11.1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п.2) роз’яснено:

«Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.»

 

Тобто, суд першої інстанції, застосувавши до мене, як до застрахованої особи, норми Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»:

 

по-перше, не з’ясував – чи відповідають норми ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» ( у зазначеній редакції) Конституції України;

 

по-друге, обмежив моє конституційне право на отримання допомоги по догляду за дитиною та у розмірі, визначеному Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

 

Також хочу зазначити, що відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Положеннями ч.2 ст.70 Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо порядку виконання рішень, висновків Конституційного Суду України треба розуміти як право Конституційного Суду України у разі необхідності визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки його виконання та покласти обов'язок на відповідні державні органи забезпечити це виконання. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

у РКСУ від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) зазначено:

 

«…Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)»

Закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення).»( п. 4 мотивувальної частини).

Таким чином, наведені норми свідчать про безпідставність доводів суду першої інстанції  щодо відсутності обов'язку Відповідача1 по призначенню, нарахуванню та виплаті допомог по народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням у період з 09.07.2007 року до по день досягнення дитиною трирічного віку включно, тобто до 25 червня 2010р .

 VI. Ігнорування судом першої інстанції Конституції України та міжнародного законодавства при  розгляді  даного  спору.

 

До суду першої інстанція були надані Пояснення щодо застосування Конституції України та міжнародного законодавства при вирішенні спору.

 

Однак суд першої інстанції у оскаржуваній постанові не спростував аргументи, наведені мною у зазначених Поясненнях, навіть не посилаючись на норми Конституції України, та й не взяв їх до уваги, що є порушенням процесуальних норм та призвело до невірного застосування матеріального права, і, як наслідок, до прийняття незаконного та необгрунтованого рішення.

Відповідно до статті 8 КАС України:

 

«1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповіднодо якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями...

2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

3. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується…»

 

Але судом першої інстанції, всупереч зазначеного принципу верховенства права прийнято рішення без врахування пріоритету прав людини перед правами суб'єктів владних повноважень, судової практики Європейського Суду з прав людини, правових норм Конституції України та висновків Конституційного Суду України.

 

Згідно з положеннями Конституції України:

«Україна є … демократична, соціальна, правова держава.» (Ст.1 Конституції),

«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком…» (ч.2 Ст.3 Конституції);

«Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.» (Ст.21 Конституції),

«Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.» (Ст.22 Конституції),

«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.» (ч.1 Ст.64 Конституції);

«Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом(Ст.46 Конституції).

«Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (Ст.48 Конституції).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.”(ст.56 Конституції)

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним
особам  актами  і    діями,    що    визнані    неконституційними,
відшкодовується державою у встановленому законом порядку
”(ч.3 ст.152 Конституції).

Тобто, наділивши мене, як мати дитини віком до трьох років, конституційною гарантією на соціальний захист (ст.46 Конституції) щодо виплати допомоги по догляду за дитиною у розмірі прожиткового мінімуму, держава взяла на себе публічне зобов’язання щодо забезпечення належного матеріального рівня життя.

Держава, передбачивши асигнування соціальних гарантій, сама визначає якими державними органами ці виплати будуть здійснюватись.

Тому, починаючи з 2007 року, Відповідачу1 делеговані повноваження здійснювати застрахованим особам призначення та виплату допомоги по догляду за дитиною згідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

 

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»

«Суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї та практику Європейського Суду як джерела права

Згідно ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України»:

«1. Чинні міжнародні договори Україниє частиною національного законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України … встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.»

Згідно з положеннями п.1 ст.3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989р.:

«В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.»

 

Згідно Загальної декларації прав людини:

-»кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення…» (ст.22);

-»кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини» (ч.1 ст.25);

-»материнство та дитинство дають право на особливе піклування і допомогу.» (ч.2 ст.25).

-»і ніщо у даній Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у даній Декларації(ст. 30).

 

Таким чином, суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову фактично підтримав протиправні дії та незаконну бездіяльність Відповідача1, тим самим:

- обмежив обсяг моїх конституційних прав та інтересів (ст.22 Конституції);

- використав неконституційні нормативно-правові акти не застосовні до мене, як до застрахованої особи (ст.152 Конституції України).

 

 

 

VII. Суми, які підлягають стягненню з Відповідача1.

 

Згідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (в редакції на момент початку спірних взаємовідносин з Відповідачем1):

«Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини…» (ст.41)

«Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що … не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.» (ст.43)

З урахуванням ч.3 ст.46 Конституції України, на яку я неодноразово звертала увагу суду першої інстанції:

«Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.»

Ст.56 Конституції:

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.”(ст.56 Конституції)

Ч.3 ст.152 Конституції України:

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам  актами  і    діями,    що    визнані    неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку

Законів України „Про iндексацiю грошових доходiв населення”та  „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”,

листа Верховного суду України від 03.04.97р. N 62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»,

Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»

 

Вважаю, що з Відповідача1 на мою користь підлягають стягненню розраховані у відповідності з прожитковим мінімумом для працездатних осіб наступні суми конституційних соціальних гарантій:

 

1. Допомога при народженні дитини: 2829,53грн.

 

2. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 28 серпня 2007 року по грудень 2009 року: 14733,00грн.

 

3. Моральна шкода у розмірі 7500,00 грн.

 

IХ. Підстави для звернення до Європейського суду з прав людини.

 

Як було вже зазначено, судом першої інстанції не взято до уваги практику Європейського суду з прав людини.

 

Верховний Суд України у рішенні від 14 липня 2005р., висловлюючи свою точку зору щодо правової природи прецедентів Страсбурзького суду, підкреслив:

«…рішення Європейського суду з прав людини, якими надаються тлумачення та практика застосування положень Конвенції, є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов’язкові правила».

 

Хочу звернути увагу Шановного Суду на декілька справ Європейського Суду з прав людини:

1. «Кечко проти України»

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:

«Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Тому, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.

«Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).

У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»)».

 

2. Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office)

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання соціальної допомоги основані на принципі юридичної визначеності.

Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, держава чи орган вважаються такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

3. «Проніна проти України»,

В цій справі національний суд просто проігнорував посилання позивачки на норми Конституції України.

Заявниця скаржилася, що суди не розглянули повністю її аргументи, зокрема щодо розміру її пенсії в порівнянні з прожитковим мінімумом, встановленим статтею 46 Конституції. Заявниця посилалася щодо суті на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає, що:

«Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...»

24. У правовій системі України, де фізична особа не має права індивідуального звернення до Конституційного Суду України, національні суди мають досліджувати питання відповідності нормативних актів Конституції і, якщо існує сумнів, звертатися з клопотанням про відкриття конституційного провадження...

25. У цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення (а саме з місцевим управлінням праці та соціального захисту населення). Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути най адекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов’язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, Європейский суд з прав людини прийшов до висновку, що відповідно було порушення цього положення.

Таким чином, суд першої інстанції своїм рішенням, мотивація якого повністю суперечить нормам Конституції України, висновкам Конституційного Суду України, не враховує судову практику Європейського Суду з прав людини, порушив моє право на поновлення у правах, закріплене у ст. 8 «Загальної декларації прав людини»:

«Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі  порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.»

Вважаю, що

- нехтування норм процесуального права;

- невірне застосування та нехтування норм матеріального права;

-порушення принципів адміністративного судочинства, зокрема, недотримання судом першої інстанції:

        - принципу верховенства права, в тому числі практики Європейського суду з прав людини,

         - принципу законності,

             - вирішення справи на підставі законів, що суперечать Конституції України,

         - ігнорування самої Конституції України,

 - ігнорування доказів, обґрунтувань та пояснень, наданих до суду першої інстанції -

призвели до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі.

На підставі вищенаведеного, керуючись:

 

Статтями 1, 3, 8, 19, 21, 22, 46, 48, 55, 56, 64, 68, 152 Конституції України;

Статтями 3,4,29,40-44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»

Статтями 1, 4, 7, 15, 19 Закону України «Про звернення громадян»;

Статтями 1, 17, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»;

Постановою №9 від 01.11.1996 р. Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»;

П.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»;

Законом України «Про міжнародні договори України»;

Законом України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини",

Конвенцією по правам дитини від 20 листопада 1989 року;

Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»;

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»;

Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»;

Рішенням Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 р.;

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.;

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р.;

Статтями 7, 10, 42, 43, 49, 51, 71, п.4 ст.99, 133, 159, 160, ч.4 п.2 ст. 162, 163, 185, 186, 187, ч.3, п.1 ст.198, 202 Кодексу адміністративного судочинства України,

 

 

ПРОШУ ШАНОВНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД:

1. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду.

2. Скасувати постанову Ленінського районного суду міста Харкова від 03.12.2009р. по справі № 2а--62/09.

3. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

4. Стягнути з Державного бюджету України на мою користь всі понесені мною судові витрати по справі.

5. Розглянути апеляційну скаргу за моєю присутністю.

 

 

Додатки:

1. Копія апеляційної скарги для Відповідачів – 2 прим.

2. Квітанція про сплату судового збору.

 

 

30.12.2009р.                                                                                                *******

 

 

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?: