• warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.

Моя кассационная жалоба в Верховный суд

Страница для печатиПослать другу

Такой была моя жалоба в верховный Суд по 2008 году. К ней прилагалось ходатайство

 

 

Верховний Суд України

адреса:  01024, м. Київ,

вул. П.Орлика, 4 а

                                                            

Особа, що подає скаргу (Позивач):

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення  виконкому Дзержинської районної у місті ради

Третя особа:  Міністерство праці та соціальної політики України 

адреса: 01001, м. Київ-01, вул. Еспланадна, 8/10

тел. (044) 226-24-45

адреса електронної пошти: невідома

  справа №

Касаційна скарга

на постанову Дзержинського районного суду міста  від 

та ухвалу Д    апеляційного адміністративного суду від

по справі №

 

27 травня 2009 р. Дзержинським районним судом міста  було прийнято постанову по справі № про визнання протиправними дій та бездіяльності, донарахування допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та стягнення матеріальної шкоди та недоотриманих сум грошової допомоги за моїм позовом до Управління праці та соціального захисту населення  виконкому Дзержинської районної у місті ради, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, до Д апеляційного адміністративного суду 18.06.2009 р. мною було подано (через канцелярію Дзержинського районного суду ) апеляційну скаргу. За результатами розгляду скарги Д  апеляційним адміністративним судом винесено ухвалу від 31.03.2010 р. по справі , якою апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Дзержинського районного суду міста від 27.05.2009 р. по справі №  – без змін. 

Зазначена ухвала  Д  апеляційного адміністративного суду була отримана мною 20 травня 2010 року. З даною ухвалою Д  апеляційного адміністративного суду я також не погоджуюсь, вважаю, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо юрисдикції справ, пов`язаних із соціальними виплатами”, який набрав чинності 10 березня 2010 року справи пов`язані з призначенням, перерахунком, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги тощо розглядаються у порядку цивільного судочинства. Тому судом касаційної інстанції по даній справі є Верховний суд України.

 

Отже, вважаючи, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій по зазначеній справі не є законними та обґрунтованими, а прийняті  з порушенням норм матеріального та процесуального права прошу суд касаційної інстанції скасувати постанову Дзержинського районного суду  від 27.05.2009 р. по справі № та ухвалу Д  апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 р. по зазначеній справі та не передаючи справи на новий розгляд ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

 

Свої вимоги до суду касаційної інстанції обґрунтовую наступним:

 

  1. 1.      Порушення процесуальних норм, допущені судами першої та апеляційної інстанції

 

Судом апеляційної інстанції в порушення п.2 ч.1 ст. 190 Кодексу адміністративного судочинства України мені не було надіслано ухвали про відкриття провадження у справі, в порушення норм статей 33-35 Кодексу адміністративного судочинства України мене не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання, в порушення п.2, 8 ч.3 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлено мене права на ознайомлення з матеріалами справа та отримання їх копій – зокрема, це стосується заперечень Відповідача та Третьої особи на апеляційну скаргу, про надання яких я просила у заяві від 04.08.2009, надісланій мною на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (з додаванням конверту із зворотною адресою).

В порушення ч.1 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перегляду судового рішення в межах поданої апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції подана мною апеляційна скарга не розглядалася взагалі. Про це свідчить зазначений у Ухвалі від 31.03.2010 р. висновок стосовно «правомірності дій відповідача щодо нарахування та виплати мені допомоги по догляду за дитиною до досягнення трьох років у розмірі 130 грн. щомісячно з січня 2008 року» (абз.4 стор.2 Ухвали), тоді як право на отримання зазначеної допомоги я набула лише з дати початку відпустки по догляду за дитиною – з 04 березня 2008 р., про що зазначалося і в апеляційній скарзі, і в адміністративному позові, і інших процесуальних документах, що подавалися до суду першої інстанції, та які фактично не розглядалися судом апеляційної інстанції.

Отже, в порушення пунктів 3, 4 ч.1 ст.190 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційним судом не було з’ясовано обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог у апеляційній скарзі та інших документах, що знаходяться у справі, не з’ясовувалося, які обставини визнаються та заперечуються особами, що беруть участь у справі. В порушення ч.2 ст.190 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційним судом на мою адресу не надсилалося ніяких копій ухвал, які були ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду з питань, викладених у ч.1 ст.190 Кодексу адміністративного судочинства України.

В порушення п.2 ч.1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України судом апеляційної інстанції не зазначається в судовому рішенні, прийнятому за результатами розгляду скарги (ухвалі від 31.03.2010 р.), ні короткого змісту апеляційної скарги та судового рішення першої інстанції, ні узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, ні узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, судом апеляційної інстанції залишено без задоволення апеляційну скаргу, але в порушення п.3 ч.1 ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України не наведено мотивів прийняття такого рішення – зокрема, Ухвала від 31.03.2010 р. взагалі не містить мотивів, з яких суд виходив, вирішуючи питання щодо визначення розміру допомоги при народженні дитини та стягнення її недоплаченої суми.

Крім того, в порушення ч.1 ст.76 Кодексу адміністративного судочинства України не було надано оцінки моїм поясненням, які повинні були оцінюватися поряд з іншими доказами у справі. Зокрема, судами не прийнято до уваги та не спростовано обґрунтування позовних вимог та доводи, наведені у наданих позивачем до суду Заяві про уточнення позовних вимог та Поясненнях на заперечення відповідача (14.04.2009 р.), Пояснення щодо застосування до спірних взаємовідносин норм Закону України №2240 «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (25.05.2009 р.) та Апеляційній скарзі.

В порушення п.3 ч.1 ст.163 та п.3 ч.1 ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України у судових рішеннях не наведено мотивів неврахування окремих доказів, якими у відповідності до ч.1ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України є пояснення позивача як сторони у справі про відомі обставини, якими мною були обґрунтовані позовні вимоги, апеляційна скарга та надані додаткові доводи. Такий підхід є порушенням принципів адміністративного судочинства, рівності всіх учасників адміністративного процесу.

У Постанові по справі «Хаджіанастасіу проти Греції» Європейський суд з прав людини нагадав, що суди повинні вказувати з достатню ясністю доводи та мотиви, якими вони  ґрунтують свої  рішення. Ухвалення немотивованого акта є  порушення права на справедливий суд, гарантованого  ст.6  Європейської  Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод». Право  на  мотивоване рішення суду випливає  з  права  бути вислуханим судом. И гарантією того, що сторона  була  вислухана  судом  є  мотивоване рішення суду.

 

Також в порушення п.1 та п.3 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України судами першої та апеляційної інстанції не було з’ясовано, чи були дії Відповідача щодо призначення мені допомоги при народженні дитини та допомоги догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснені обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (Відповідачем не було враховано, що я є застрахованою особою), а також на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

В порушення ч.3 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України судами було відмовлено мені у правах, гарантованих ст.46 Конституцією України та закріплених законами України (ст.17 Закону України від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ  "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", ст.43 Закону України №2240 «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»), зокрема у отриманні соціальної допомоги, що є основними джерелом існування громадянина (саме такою є допомога по догляду), у розмірі, що забезпечує рівень життя не нижче прожиткового мінімуму.

Але судом визнано законним виплату мені допомоги у значно меншому розмірі, ніж гарантований ст.46 Конституції України, та розмірів допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, встановленого статтею 43, та розміру допомоги при народженні дитини, встановленого статтею 41 Закону України№2240-ІІІ «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», а отже це є скасуванням існуючих прав, що не дозволяється статтею 22 Конституції України;

 

  1. 2.      Щодо встановлення сумами першої та апеляційної інстанцій обставин у справі

 

Дослідивши обставини справи, судами першої та апеляційної інстанцій було вірно встановлено, що оскільки до народження моєї дитини та до початку відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку я працювала, то у відповідно до п.1 ч.1 ст.6 Закону України №2240-ІІІ «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» я є особою, застрахованою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Внаслідок неправильного застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що саме Законом України №2240-ІІІ «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» мені надано право на отримання соціальних допомог та встановлено їх розмір:

-          допомога при народженні дитини у розмірі 22,6 прожиткових мінімумів для дітей віком до 6 років, встановлених на дату народження дитини (ст.41 Закону України №2240-ІІІ);

-          допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку – не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.43 Закону України №2240-ІІІ)

Але судами при розгляді справи застосовано закони, які не підлягають застосуванню у даних правовідносинах.

 

2.1. Щодо визначення розміру допомоги при народженні дитини

 

Оскільки моя дитина народилася 21 грудня 2007 року, то при визначенні розміру допомоги слід керуватися нормативно-правовими актами, що діяли в цьому періоді. В даному випадку це вищенаведена редакція статті 41 Закону України №2240-ІІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007).

Але відмовляючи у задоволенні вимог, щодо виплати допомоги при народженні дитини відповідно до ст.41 Закону №2240-ІІІ у розмірі 22,6 прожиткових мінімумів для дітей до 6 років на дату народження дитини, судом апеляційної інстанції ця відмова взагалі не вмотивована, а суд першої інстанції посилається на те, що Конституційним Судом України не було визнано неконституційним абзац 2 статті 56 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким встановлювався значно менший розмір – 8500 грн.

В даному випадку ми маємо невідповідність двох правових актів – Закону України №2240-ІІІ «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (ст.41) та Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» (абз.2 ст. 56). Таке протиріччя судом першої інстанції вирішено на користь Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», та, посилаючись на ч.2 ст.95 Конституції України, вмотивовано тим, що його положення мають вищу юридичну силу відносно інших законів стосовно визначення розміру допомоги, бо цей закон є основним та головним фінансовим нормативним актом розподілу доходів та видатків в країні.

Таке рішення суду є порушенням встановлених ч.1, 3 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України принципів верховенства права та порушення судами Конституції України.

Так, згідно зі ст.147 Конституції України, єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України; тільки йому надано повноваження вирішувати питання про відповідність законів Конституції України та надавати офіційне тлумачення Конституції та законів України. Рішення, ухвалені Конституційним Судом України є обов’язковими до виконання (ч.2 ст.150 Конституції України). З урахуванням цього є неприпустимим вільне трактування судами норм  Конституції України, тим більше, коли воно не відповідає висновкам Конституційного Суду України. А Конституційним Судом України вже було зазначено, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. (п.5.4. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007).

 

2.2.                     Щодо визначення розміру допомоги по догляду за дитиною до трьох років у 2008 р.

Право на отримання допомоги я набула з 04 березня 2008 р. – дня початку відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Протягом всього 2008 року Відповідачем мені виплачувалася зазначена допомога у відповідності зі ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (з урахуванням змін, внесених п.23 ч.ІІ Закону України №107-IV «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

Як вбачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, судом взято до уваги, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 було визнано неконституційними зміни, внесені п.25 Закону №107-IV до Закону України №2240 «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Враховуючи, що Конституційним Судом України не розглядалося питання конституційності п.23 Закону №107-IV в частині внесення змін до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»,  з 22.05.2008 р. питання порядку та розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам фактично регулюються одночасно статтями 43 Закону України «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»та ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». При чому стаття 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» значно зменшує права, надані застрахованим особам.

Застосувавши для вирішення питання щодо розміру допомоги по догляду за дитиною до трьох років у 2008 році, норми ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», суди першої та апеляційної інстанцій позбавили мене права на отримання допомоги, наданого мені як застрахованій особі статтями 42-43 Законом України №2240-ІІІ «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Оскільки Закон України №2811 «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», згідно преамбули, «…відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми … у загальній системі соціального захисту населення» (тим більше, коли його дія розповсюджується на всіх осіб), а згідно ч.1 ст.4 Закону №2240-ІІІ «Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України…» (тобто це спеціальний закон для застрахованих осіб), то до спірних правовідносин слід було застосовувати норми саме спеціального Закону №2240-ІІІ.

В даному випадку судами знову не взято до уваги позицію Конституційного Суду України щодо надання переваги законам України про Державний бюджет на відповідний рік та відсутність права у цього закону вносити зміни до чинних законів. Повторне порушення  ч.2 ст.150 Конституції України стосовно обов’язкового виконання рішень Конституційного Суду України в даному випадку теж призвело до помилкового застосування норм матеріального права.

 

  1. 3.      Щодо дотримання принципу законності та застосування Конституції при вирішенні справи з урахуванням висновків Конституційного Суду України, в тому числі щодо тлумачення ст. 95 Конституції України.

 

Обґрунтовуючи свої рішення нормами Законів про Державний бюджет України без проведення оцінки його змісту з точки зору  відповідності  Конституції  України,  Суди першої і апеляційної інстанції повністю  проігнорували  висновки  Конституційного  суду  України   висловлену  у  трьох  Рішеннях  Конституційного суду  України - від  09.07.2007 р.  №  6-рп/2007,  від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008,  від  27.11.2008  р.  №  26-рп/2008  щодо  призначення  (функції)  Закону про  Держбюджет  України,  наданого  йому  Конституцією України, а саме:

"закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України" (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення N 6-рп/2007); "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення N 10-рп/2008).

Також судами не враховано, що, посилаючись на вже висловлену неодноразово зазначену позицію, Конституційним Судом України від 27.11.2008 року № 26-рп/2008 припинено конституційне провадження офіційного тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби.

Тобто  «Конституція  України  не  надає  Закону  про  Державний  Бюджет  України  вищої  юридичної  сили  відносно  інших  законів» (п.5.4. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007),  а  навпаки  вказує  на  його  особливість, яка  полягає  у  тому,   що  він  приймається   на  виконання  вже  існуючих  законів   та   встановлює  фінансовий   план   їх  реалізації.

 

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України.

Відповідно до п. 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі виникнення у суду сумніву під час розгляду  справи щодо відповідності закону чи іншого правового акту Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. 

Однак, на час розгляду судом першої  та  апеляційної інстанції даного спору відповідь на питання відповідності Конституції України  норм  Закону України «Про  Державний бюджет на 2007 рік»  та  Закону України «Про  Державний бюджет на 2008 рік…» про внесення ним  змін до інших  законів, у т.ч. Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та тлумачення ст. 95 Конституції України вже надані  Конституційним  Судом  України, тобто потреби застосовувати п.5 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у суду  немає.

Крім того,  зміст мотивувальної та резолютивної  частини  Рішення Конституційного Суду України  №26-рп/2008  від 27.11.2008 р.  дає  вказівку  на  те, що  не  лише  ті  норми  відносно  яких  є  подання  до  Конституційного  Суду  України  (які  зазначені  у  резолютивній   частині   Рішень  Конституційного Суду України   від  09.07.2007 р. № 6-рп/2007  та  від  22 травня 2008 року  № 10-рп/2008), а  в цілому  всі  норми  Закону України Про Державний  бюджет,  якими  змінюються  норми   інших  законів  України  не  відповідають  Конституції.  

Тобто у цьому Рішенні Конституційний Суд України вказує, що вже двічі надав оцінку  конституційності  норм  Закону  України  «Про  Державний  бюджет» та  про  внесення  ним  змін  до  інших  законів,  та,  згідно  п. 3 ст. 45  Закону України «Про Конституційний Суд України»  не  може  робити  цього  незкінченно  («необхідність  у  тлумаченні  ч. 2  ст. 95  <…>  відпала»).

 

Наведені правові позиції Конституційного Суду України повністю спростовують  позицію суду першої та  апеляційної  інстанції про те, що норми, які вводяться  Законом  про Державний Бюджет України є безумовними та пріоритетними відносно інших законів. 

А  посилання  судів  попередніх  інстанцій  на   відсутність  пункту 23 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»  Закону  України «Про Державний бюджет  України  на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих  актів України»   у  резолютивній   частині   Рішення  Конституційного  Суду  України   від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008,  вказує  на  ігнорування  цими  судами  правової  позиції  Конституційного  суду  України, в т.ч.  тлумачень  положень  Конституції,  що  є  порушенням  ст. ст. 124, 129  Конституції  України  та  ст. ст. 13, 61-70 Закону України «Про Конституційний Суд України»  щодо  обов’язковості  виконання  рішень  та  висновків  Конституційного  Суду  України.

Ігнорування  судами  попередніх  інстанцій  мотивувальної  частини  Рішень Конституційного Суду  України, в т.ч.  тлумачення  Конституції  України,  зводить  нанівець  функцію  та  мету   існування  Конституційного Суду  України. Адже якщо  судами  загальної  юрисдикції буде ігноруватися правова позиція Конституційного Суду України, висловлена  ним  у  мотивувальній  частині рішень, то згідно приписів п.5 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України майже кожна  справа у  суді  загальної  юрисдикції  повинна  стати  підставою  для  відкриття  провадження  у  Конституційному Суді  України.

 

Крім того, Суди попередніх інстанцій також знехтували правовою позицією  Конституційного Суду України про неприпустимість обмеження обсягу прав людини,   висловлену ним у Рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного  довічного  грошового  утримання).  Її сутність полягає  у  тому,  що звуження обсягу прав і свобод  –  це зменшення кола суб'єктів, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод - є   неприпустимим  з  огляду  ст. ст.  8, 21, 22, 46, 56, 64, 68  Конституції  України.

Проте, розповсюдження на застрахованих осіб ст.15 Закону України «Про допомогу  сім’ям з дітьми», не зважаючи на те, що існує право на отримання допомоги, встановлене спеціальним законом (який є чинним), звузило обсяг цього права, чим, водночас, скасувало  конституційну  гарантію (ч. 2 ст. 46  Конституції  України)  щодо забезпечення  належних  умов  існування  матерів, які були застраховані у системі загальнодержавного соціального  страхування та здійснюють догляд за  дитиною до трьох років.

Отже, Суди першої та апеляційної  інстанції при винесенні рішення по даній справі  знехтували  положеннями  ст. ст. 95, 124, 129  Конституції України,  які  є  нормами  прямої  дії,  та правовою позицією Конституційного Суду України, що буда висловлена ним у відповідних  рішеннях, а обґрунтували відмову у задоволенні позовних вимог нормами закону, які не  відповідають Конституції України (Законами про Державний бюджет України на  відповідний  рік, якими змінюються  чинні  закони).  

 

  1. 4.      Щодо не дотримання принципу верховенства права

 

Застосування норм законів про Державний бюджет України, призвело до порушення судами вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, порушення принципу верховенства права щодо захисту на підставі Конституції України та з врахуванням практики Європейського Суду з прав людини. Адже, як свідчить зазначена практика, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»)".

Крім того, правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку  це надання допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,  держава чи орган вважаються такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. 

Але в порушення ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України судами практика Європейського Суду з прав людини не врахована.

 

Таким чином, невірне застосування норм матеріального права (посилання на норми Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» всупереч позиції Конституційного Суду України, застосування загального Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», а не спеціального закону - «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»), порушення принципів адміністративного судочинства, а також недотримання норм процесуального права, визначених, зокрема статтями 2, 8, 9, ч.1 ст.69, 138, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України - недотримання судом першої інстанції принципу верховенства права, в тому числі практики Європейського суду з прав людини, принципу законності, вирішення справи на підставі законів, що суперечать Конституції України, ігнорування доказів, обґрунтувань та пояснень, наданих Позивачем призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі.

 

Вважаю, що висновки, викладені у на постанові Дзержинського районного суду міста від 27.05.2009 р. по справі № та ухвалі Д апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 р. по справі  не відповідають фактичним обставинам справи, які було встановлено у ході її розгляду (зокрема того, що я є особою, застрахованою у системі загальнообов’язкового страхування), при їх ухваленні не застосовано норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», яким регулюються спірні правовідносини, у зв’язку з чим зазначені рішення прийняті з порушенням матеріального та процесуального права, всупереч вимог чинного законодавства, не є законними та обґрунтованими, як цього вимагають норми ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому прошу Верховний Суд України скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове судове рішення по справі, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

 

Прошу Шановний Суд зважити на незадовільний майновий стан моєї сім’ї, що склався у зв’язку із моєю відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, наданої мені без збереження заробітної плати у відповідності до наказу від року №(додається), оскільки основним та єдиним джерелом мого існування на теперішній час є допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та місячний доход не відповідає навіть розміру встановленого законом прожиткового мінімуму, а також те, що я виховую двох неповнолітніх дітей (свідоцтва про народження додаю), враховуючи положення ч.3 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, прошу Шановний Суд  своєю ухвалою звільнити мене від оплати судових витрат – державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

 

З огляду на вищенаведене, керуючись статтями 1,3, 8, ч.2 ст.19, 21, 22, 46, 48, 55, 56, 64, 68, 124, 152 Конституції України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"; статтями 17, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"; ч.2 ст. 1; ч.1 ст. 4; п.3 ст.5; п.3 ч1 ст. 29; п.4 ч.1 ст. 34; ст.40-44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"; Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 р.; Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.; Рішенням Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 р.; статтями 2, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 13, 14, п.1 ч.1 ст.17, ст. 18, ч.2 ст. 20, ч.1 ст.69, ст.138, ст. 159, ст.161, ст. 162, Кодексу адміністративного судочинства України, а також п.2 ч.1 ст.15 ст. 79, п.5 ч.4 ст.81, ч.3 ст.82, ст.88, 323, п.1 ч.1 та ч.2 ст.324, ч.1-2 ст.325, 326, 327, п.5 ч.1 ст.336, ст.341 Цивільного процесуального кодексу України, підпунктами «б» та «з» п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»

 

П Р ОШ У:

 

1. Скасувати постанову Дзержинського районного суду міста від 27.05.2009 у справі № про визнання протиправними дій та бездіяльності, донарахування допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та стягнення матеріальної шкоди та недоотриманих сум грошової допомоги за позовом до Управління праці та соціального захисту населення  виконкому Дзержинської районної у місті ради.

 

2. Скасувати ухвалу Д  апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 р. по справі №

 

3. Не передаючи справи на новий розгляд, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

 

4. Звільнити мене від оплати судових витрат – судового збору та витрат на інформаційне технічне забезпечення у зв’язку з тяжким матеріальним становищем родини, що склалося за час моєї відпустки по догляду за дитиною.

 

5. Стягнути з Відповідача на мою користь всі понесені мною судові витрати по справі.

 

Додатки:

 

  1. 1.      Квитанція про сплату державного мита та копія квитанції у 2х прим. . 
  2. 2.      Клопотання про звільнення від сплати судових витрат – 3 прим. 
  3. Копія  наказу  від  року № 3 прим.
  4. Копія свідоцтв про народження дітей  3 прим.
  5. Копія постанови Дзержинського районного суду міста від 27.05.2009 у справі № 3 прим.
  6. Копія Ухвали Д  апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 р. по справі №2а-73/2009 3 прим.
  7. Копії касаційної скарги у 2-х прим. (для Відповідача та третьої особи) з додатками.

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?: