• warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.

Кассационная жалоба

Страница для печатиПослать другу

 

 

 

 

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

01024 м. Київ, вул. П. Орлика, 4-а

                                                                Особа, що подає заяву (Позивач):Ю.

м. Чернігів, вул.

Телефон:

                                                                                                  Відповідач: Управління праці та соціального захисту    

                                                                                                                      населення Деснянської районної у місті

                                                                                                                      Чернігові ради

14013, м. Чернігів, вул. О. Молодчого, 9-а

Телефон: (462) 95-54-78

 

справа у суді першої інстанції №

                                                                                                                     справа у суді апеляційної інстанції №

К А С А Ц І Й Н А   С К А Р Г А

на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.03.2010 року

та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 09.07.2010 року

29 березня 2010року Деснянським районним судом м. Чернігова було прийнято постанову по справі № за адміністративним позовом Ю. до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про визнання противоправними дії та бездіяльність під час виконання ним делегованих повноважень та поновлення порушеного цими (та іншими) діями суб'єктивного публічного права, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, до Апеляційного суду Чернігівської області 21.04.2010р. мною було подано (через Деснянський районний суд м. Чернігова) апеляційну скаргу. За результатами розгляду скарги Апеляційним судом Чернігівської області винесено ухвалу від 09.07.2010р. по справі № , якою апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.03.2010р. по справі № – без змін.

З даною ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області я також не погоджуюсь, вважаю, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Отже, вважаючи, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій по зазначеній справі не є законними та обґрунтованими, а прийняті  з порушенням норм матеріального та процесуального права прошу суд касаційної інстанції скасувати постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.03.2010 року по справі № та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 09.07.2010р. зазначеній справі та не передаючи справи на новий розгляд ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свої вимоги до Суду касаційної інстанції обґрунтовую наступним.

І. ПОРУШЕННЯ СУДАМИ НОРМ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВА

Відповідно до ст. 159 КАС України та ст. 213 ЦПК України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 КАС України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 КАС України).

Проте зазначені судові рішення не відповідають зазначеним вимогам з наступних підстав:

Стаття 163 КАС України встановлює вимоги щодо змісту постанови, зокрема до описової, мотивувальної та резолютивної частин. Всупереч вимогам цієї статті в мотивувальній частині чітко не зазначені встановлені судом обставини, які б виправдовували законність дій та бездіяльності відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Однак, передбачена законом перевірка судом першої інстанції фактично не була здійснена у повному обсязі. Ні в описовій, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах постанови не наведені висновки суду з цього приводу.

Зазначена постанова прийнята з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України, оскільки судом першої інстанції не було перевірено відповідність дій Відповідача (призначення спірного виду допомоги) Конституції України та законам України: Відповідачем призначено та виплачено мені допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, що не відповідає розміру соціальних виплат, встановлених статтею 46 Конституції України, статтею 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-ІІІ та статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001р. №2240-ІІІ.

Судом першої інстанції не було прийнято рішення про проведення попереднього  судового засідання, тому з’ясування обставин, що мають значення для забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи, повинне було проводитися під час судового розгляду. При цьому Позивачу в порушення статей 107, 121, 122 КАС України не було надіслано копії рішення ні про відкриття провадження у справі, а ні про призначення її до судового розгляду, у супереч ст. 130 КАС України не роз’яснено права та обов’язки сторін, не надіслано повістки про дату, час і  місце розгляду справи (ч. 3 ст. 35 КАС України).

Всупереч ст. 71 КАС України Відповідачем не були надані, а судом першої інстанції затребувані докази, які підтверджували б законність дій Відповідача, зокрема матеріали особової справи одержувача допомоги, а також Відповідачем не надані його заперечення проти позову. Враховуючи, що заперечення Відповідача – це письмові пояснення, які є доказом, а по суті єдиним підтвердженням незгоди Відповідача, суд повинен вказати те, що Відповідач не доказав правомірності своїх дій, а тому вимоги Позивача підлягають задоволенню. Відтак відсутність письмових заперечень Відповідача порушило моє право на дослідження доказів по справі, тобто порушило диспозитівність та рівність учасників адміністративного процесу. У єдиному судовому засіданні без оголошення перерви в ньому я не мала можливості ознайомитися в тому числі із запереченнями Відповідача у такій формі, яка б дозволила підготувати свою правову оцінку доводам і аргументам Відповідача, наданим в підтвердження правомірності його дій.

При вирішенні справи суди не звернули уваги на те, що оскільки до народження дитини я працювала (доказ – додаток 3 до мого адміністративного позову), у відповідності до ч.1 ст.6 Закону України №2240-ІІІ я є особою, застрахованою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Отже, при розгляді справи судам слід було встановити, до якої категорії осіб, які мають право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відноситься Позивач, та яку правову норму слід застосувати у даному спорі. Але суд вирішив справу без врахування мого статусу застрахованої особи, що призвело до неправильного вирішення справи. До мене не було застосовано Закон України №2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», у якому встановлено право застрахованих осіб на отримання вказаної допомоги та її розмір, а вирішено справу на підставі Закону України №2811 «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», яким встановлено права, порядок та розміри виплати такої допомоги для іншої категорії осіб (не застрахованим в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування).

Судами не було прийнято до уваги обставини, якими я обґрунтовувала позовні вимоги (Конституція України, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008р., №26-рп/2008 від 27.11.2008р.), але повністю розглянуто та підтримано доводи Відповідача стосовно нормативно-правових актів, яким він керувався при призначенні допомоги.

 Зазначена обставина підтверджується відсутністю у судових рішеннях по справі жодних посилань на обґрунтування позовних вимог.

Такий підхід до розгляду справи суперечить статті 7 КАС України, а також статтям 1, 5, 10, 11 ЦПК України та призвів до порушення судами попередніх інстанцій таких принципів як рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом та змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

ІІ. ПОМИЛКОВЕ ЗАСТОСУВННЯ НОРМ МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА

Згідно ч.2 статті 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

У відповідності із п.3 ч.1 статті 161 КАС України під час прийняття постанови суду першої інстанції суд вирішує, зокрема, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин. А у відповідності із п.2 ч.1 статті 301 ЦПК України при підготовки розгляду справи апеляційним судом визначається характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює.

Суди попередніх інстанцій припустилися порушення норм матеріального права, невірно застосувавши у даних правовідносинах Закон України №2811 «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Застосувавши для вирішення питання щодо розміру допомоги по догляду за дитиною до трирічного віку у 2008 році норми ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», суди першої та апеляційної інстанцій позбавили мене права на отримання допомоги, наданого мені як застрахованій особі статтями 42-43 Законом України №2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Оскільки Закон України №2811 «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» згідно преамбули, «… відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми … у загальній системі соціального захисту населення» (тим більше, коли його дія розповсюджується на всіх осіб), а згідно ч.1 ст.4 Закону №2240-ІІІ «Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України…» (тобто це спеціальний закон для застрахованих осіб), то до спірних правовідносин слід було застосовувати норми саме спеціального Закону №2240-ІІІ.

Але судами при розгляді справи застосовано закон, який не підлягає застосуванню.

Вже після визнання неконституційними скасування статті 43 Закону України №2240-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності  та витратами, зумовленими народженням та похованням", Законом України №309-VІ від 03.06.2008р. були внесені зміни до зазначеного вище Закону, але такі зміни не торкалися прав застрахованих осіб на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Таким чином, і після внесення змін 03.06.2008р. застраховані особи як і раніше отримали право на допомогу саме на підставі Закону України №2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності  та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Щодо подальшої виплати допомоги по догляду за дитиною у 2009 році, то як зазначено судових рішеннях згідно з ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» «… розміри соціальних гарантій на 2009 рік, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України» та «…прожитковий мінімум на одну особу продовжує діяти в розмірах на грудень 2008 року».

Але розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вже є визначений Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та має надаватись застрахованій особі, як встановлений правлінням Фонду, але не менше прожиткового мінімуму, встановленого законом. В даному випадку Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» є законом, прийнятим Верховною Радою України і має вищу юридичну силу у порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України. Тому визначений Кабінетом Міністрів України порядок виплати допомоги не є підставою для зменшення розміру соціальної допомоги.

До того ж судами не взято до уваги п. 2 Розділу ІІІ Закону України №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме те, що розділ II вказаного вище закону діє по 31 грудня 2008 року. Таким чином, починаючи з 01.01.2009р. Закон України №2811 «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» діє в первісній редакції та тільки для незастрахованих осіб, в той час як Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» розповсюджується саме на застрахованих осіб.

Вважаю, що суд першої інстанції необґрунтовано стверджує в постанові від 29.03.2010р., а суд апеляційної інстанції не дає належній правовій оцінки цьому твердженню про те, що Закон № 2240-ІІІ „... не зобов’язує Відповідача здійснювати виплату громадянам державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з коштів Державного бюджету”.

При цьому суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи Позивача про передачу з 2007 року функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам органам праці та соціального захисту населення.

Я в своїй апеляційній скарзі вказувала на те, що суд першої інстанції невірно використав норму  ст. 15 Закону України  «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», але апеляційний суд не прийняв до уваги цей аргумент, не вивчивши докази, що призвело до невірного висновку і застосування цієї норми закону .

Нарешті, мотивуючи відхилення моєї апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 09.07.2010р. необґрунтовано стверджує при цьому, що ст. 40-42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» «…втратили чинність відповідно до Закону України від 28.12.2007р. №107-VI».

По-перше, Апеляційний суд не взяв до уваги те, що Конституційний Суд України від 22.05.2008р. №10-пр/2008 вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), окремі положення Закону України від 28.12.2007р. №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема пункт 25 розділу ІІ, чим поновив дію статті  43 Закону України №2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності  та витратами, зумовленими народженням та похованням», відповідно до якої «допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі  у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом».

Відповідно до Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150). Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8 Конституції України). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000р. у справі №1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) закони, інші правові акти, або їх окремі положення, визнані неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

По-друге, у своєї апеляційної скарзі при визначенні розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку я посилалась на статтю 43 вказаного вище Закону, а статті 40 та 41 цього закону встановлюють право отримання та розмір іншого виду допомоги (допомоги при народженні дитини), на які я взагалі не посилалася а ні в апеляційній скарзі, а ні в адміністративному позові, а ні інших процесуальних документах, що подавалися до суду першої інстанції, та які фактично не розглядалися судом апеляційної інстанції. А це вказує на те, що в порушення ч.1 ст.303 ЦПК України щодо перегляду судового рішення в межах поданої апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції подана мною апеляційна скарга не розглядалася взагалі.

Отже, в порушення пунктів 3, 4 ч.1 ст.301 ЦПК України апеляційним судом не було з’ясовано обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог у апеляційній скарзі, не з’ясовувалося, які обставини визнаються та заперечуються особами, що беруть участь у справі.

При цьому в порушення ч.1 статті 315 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не зазначається в судовому рішенні, прийнятому за результатами розгляду скарги (ухвалі від 09.07.2010р.), ні короткого змісту судового рішення першої інстанції, ні узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, ні узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі.

ІІІ. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ КОНСТИТУЦІЇ ПРИ ВИРІШЕННІ СПРАВИ З УРАХУВАННЯМ ВИСНОВКІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Обґрунтовуючи свої рішення нормами Законів про Державний бюджет України без проведення оцінки його змісту з точки зору відповідності Конституції України, суди першої і апеляційної інстанції повністю проігнорували висновки Конституційного суду України, висловлені у трьох Рішеннях Конституційного суду України (№6-рп/2007 від 09.07.2007р., №10-рп/2008 від 22.05.2008р., №26-рп/2008 від 27.11.2008р.) щодо призначення (функції) Закону про Держбюджет України, наданого йому Конституцією України, а саме:

«закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України» (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення №6-рп/2007); "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення №10-рп/2008).

Також судами не враховано, що посилаючись на вже висловлену неодноразово зазначену позицію, Конституційним Судом України від 27.11.2008р. №26-рп/2008 припинено конституційне провадження офіційного тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби.

Тобто «Конституція України не надає Закону про Державний Бюджет України вищої юридичної сили відносно інших законів» (п.5.4. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007), а навпаки вказує на його особливість, яка полягає у тому, що він приймається на виконання вже існуючих законів та встановлює фінансовий план їх реалізації.

Крім того, зміст мотивувальної та резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008р. дає вказівку на те, що не лише ті норми відносно яких є подання до Конституційного Суду України (які зазначені у резолютивній частині Рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 та від 22.05.2008р. № 10-рп/2008), а в цілому всі норми Закону України Про Державний бюджет, якими змінюються норми інших законів України не відповідають Конституції.

Тобто у цьому Рішенні Конституційний Суд України вказує, що вже двічі надав оцінку конституційності норм Закону України «Про Державний бюджет» та про внесення ним змін до інших законів, та згідно п. 3 ст. 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» не може робити цього нескінченно («необхідність у тлумаченні ч. 2 ст. 95 … відпала»).

Наведені правові позиції Конституційного Суду України повністю спростовують позицію суду першої та апеляційної інстанції про те, що норми, які вводяться Законом про Державний Бюджет України є безумовними та пріоритетними відносно інших законів. 

А посилання судів попередніх інстанцій на відсутність пункту 23 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р., вказує на ігнорування цими судами правової позиції Конституційного суду України, в т.ч. тлумачень положень Конституції, що є порушенням ст.ст. 124, 129 Конституції України та ст.ст. 13, 61-70 Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо обов’язковості виконання рішень та висновків Конституційного Суду України.

Ігнорування судами попередніх інстанцій мотивувальної частини Рішень Конституційного Суду України, в т.ч. тлумачення Конституції України, зводить нанівець функцію та мету існування Конституційного Суду України. Адже якщо судами загальної юрисдикції буде ігноруватися правова позиція Конституційного Суду України, висловлена ним у мотивувальній частині рішень, то згідно приписів п.5 ст.9 КАС України майже кожна справа у суді загальної юрисдикції повинна стати підставою для відкриття провадження у Конституційному Суді України.

Крім того, Суди попередніх інстанцій також знехтували правовою позицією Конституційного Суду України про неприпустимість обмеження обсягу прав людини, висловлену ним у Рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005р. №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Її сутність полягає у тому, що звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб'єктів, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод - є неприпустимим з огляду ст. ст. 8, 21, 22, 46, 56, 64, 68 Конституції України.

Проте, розповсюдження на застрахованих осіб ст.15 Закону України «Про допомогу сім’ям з дітьми», не зважаючи на те, що існує право на отримання допомоги, встановлене спеціальним законом (який є чинним), звузило обсяг цього права, чим, водночас, скасувало конституційну гарантію (ч.2 ст.46 Конституції України) щодо забезпечення належних умов існування матерів, які були застраховані у системі загальнодержавного соціального страхування та здійснюють догляд за дитиною до трьох років.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції при винесенні рішення по даній справі знехтували положеннями ст.ст. 95, 124, 129 Конституції України, які є нормами прямої дії, та правовою позицією Конституційного Суду України, що буда висловлена ним у відповідних рішеннях, а обґрунтували відмову у задоволенні позовних вимог нормами закону, які не відповідають Конституції України (Законами про Державний бюджет України на відповідний рік, якими змінюються чинні закони), що не дозволяє статті 22, 46 Конституції України та стаття 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

ІV. ЩОДО НЕДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Судами не дотримано принципу верховенства права.

Застосування норм законів про Державний бюджет України, призвело до порушення судами вимог статті 8 КАС України, порушення принципу верховенства права щодо захисту на підставі Конституції України та з врахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно  до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах  заявлених  позивачем  вимог  та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно п.4 ст.8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Тому, основними нормативними актами, якими повинна керуватися колегія суддів апеляційної інстанції є Конституція України, яка має найвищу юридичну силу у нашій державі.

Згідно із статтею 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.1); суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.2); суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.3); у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту Суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу (ч.4).

В порушення приписів статті 9 КАС України та самого принципу законності судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи не взято до уваги той факт, що норми законів, на які посилається Відповідач та якими вмотивовано судове рішення, суперечать Конституції України.

Вважаю за необхідне звернути увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична ... особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність. 

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України, застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Юридичною підставою для застосування судами України прецедентів Європейського суду є положення п. 1 Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», відповідно до якого Україна визнала обов’язковою «і без укладання спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

Тому рішення цього міжнародного суду, по суті, потрібно розглядати як прецеденти, в яких міститься офіційне тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що конкретизує та доповнює її зміст, є частиною національного законодавства і є обов'язковими при правозастосуванні органами правосуддя. Свою точку зору щодо правової природи прецедентів Страсбурзького суду висловив Верховний Суд України у рішенні від 14.07.2005р. підкреслив, що «рішення Європейського суду з прав людини, якими надаються тлумачення та практика застосування положень Конвенції, є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов'язкові правила».

До застосування при розгляді даної справи належать:

1. Європейська соціальна хартія, стосується загальнообов’язкового державного соціального страхування: Стаття 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), прийнятої 03.051996 р. у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 07.05.1999 р. у      м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14.09.2006р. № 137-V, відповідно до якої держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

2. Позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office), стосовно відсутності механізму реалізації права:

Принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

3. Позиція Європейського Суду у справі «Кечко проти України», Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі №59498/00 «Бурдов проти Росії»)».

4. Позиція Європейського Суду у справі «Проніна проти України», стосовно Конституції, як акту прямої дії: (ігнорування національними судами важливого аргументу заявниці щодо неконституційності положення закону, яким визначався розмір спірних виплат).

5. Європейський суд вирішуючи справу «Войтенко проти України» (заява №18966\02) прийшов до висновку, що посилання державних органів на неможливість виконання зобов’язань через відсутність законодавчих заходів є безпідставним.

Але в порушення ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України судами практика Європейського Суду з прав людини не врахована.

Отже, невірне застосування норм матеріального права, посилання судами першої та апеляційної інстанції на норми Законів України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», «Про Державний бюджет України на 2009 рік»  всупереч позиції Конституційного Суду України, а також недотримання норм матеріального і процесуального права, недотримання принципу верховенства права, в тому числі практики Європейського суду з прав людини, принципу законності, вирішення справи на підставі законів, що суперечать Конституції України, ігнорування рішень Конституційного Суду України, доказів, обґрунтувань наданих Позивачем призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст. 324, ч. 4 ст. 328, ст.ст. 336, 341 Цивільного процесуального кодексу України,

ПРОШУ:

1. Скасувати постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.03.2010р. у справі № про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії за позовом Ю. до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради.

2. Скасувати ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 09.07.2010р. у справі  №.

3. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

4. Звільнити мене від оплати витрат на інформаційне технічне забезпечення у зв’язку з тяжким матеріальним становищем родини, що склалося за час моєї відпустки по догляду за дитиною.

5. Стягнути з Відповідача на мою користь всі понесені мною судові витрати по справі.

Додатки:

1. копія касаційної скарги для Відповідача;

2. клопотання про звільнення від сплати витрат на ІТЗ від _______ р.;

3. копія постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.03.2010р.;

4. копія ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 09.07.2010р.;

5. копія свідоцтва про народження дитини;

6. квитанція про сплату державного мита.

 

«___» _____________2010 р.

Підпис

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?: