• warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.
  • warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, function 'phptemplate_username' not found or invalid function name in /home/zedinuas/public_html/includes/theme.inc on line 669.

Предварительное письмо в ЕСПЧ

Страница для печатиПослать другу

По Email: webmaster@echr.coe.int  (не отправилось) 

и почте

 

The Registrar

European Court of Human Rights

Council of Europe

F-67075 Strasbourg Cedex

France

 

Заявник: Колесник Ганна

Костянтинівна

Адрес: ______, Україна, АРК,

м. Ялта, вул, д., кв. 

 

Шановні Панове,

Цім   листом   повідомляю   про   свій  намір  надати  до    Європейського  Суду  з  прав  людини скаргу про порушення моїх прав на мирне володіння своїм майном (ст.1 Протоколу (перший)) , справедливий  судовий    розгляд незалежним і неупередженим судом (стаття 6), на  ефективні засоби правового захисту перед державним  органом (стаття 13), на повагу до свого приватного і сімейного життя (стаття 8), піддалася дискримінації (стаття 14), оскільки виявилася позбавлена судового захисту, яким можуть користуватися спроможні люди. та надсилаю  лист  з  метою  попереднього  листування  в  відповідності  зі  ст. 34 Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод. 

1. Стисле  викладення  фактів  та  законодавства  України:

1.1.  НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

А. Конституція України

Стаття 46 Конституції України свідчить, що  соціальні  виплати  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом; та  згідно ст. 21  та  ст. 64  конституційні  права  людини  є  непорушними  і   не можуть бути обмежені, крім  випадків  воєнного  та  надзвичайного  стану. Звуження змісту і обсягу існуючих прав при прийнятті  нових  законів  або  внесенні  змін  до чинних законів  заборонено ст. 22 Конституції  України.

Б. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (в подальшому -  Закон України N 2240-III)

Стаття 41 «допомога  при  народженні  дитини  надається в сумі  кратній  22,6 розміру  прожиткового мінімуму  для  дітей  в  віці  до  6-ти  років, встановленого  на  день  народження  дитини.» ( Дію статті 41 зупинено на 2007 рік згідно із Законом N 489-V від 19.12.2006 ) Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 від 09.07.2007, ( Статтю 41 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 ) - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 )

Стаття 43 «допомога  по  догляду  за  дитиною  до  досягнення  нею  трирічного  віку  надається  у  розмірі  не  менш  встановленого  законом  прожиткового  мінімуму.» (Дію статті 43 зупинено на 2007 рік згідно із Законом N 489-V від 19.12.2006 ) додатково див. Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 від 09.07.2007.  ( Статтю 43 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 )

Стаття 44 «допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі, …яка фактично здійснює догляд за дитиною, щомісяця з дня надання відпустки для догляду за дитиною по день її закінчення, але не більш як по день досягнення дитиною трирічного віку включно.» (Статтю 44 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 )

Однак  розмір  допомоги  при  народженні  дитини  та  допомоги  по  догляду  за  дитиною  до  досягнення  нею  трирічного  віку  щорічно,  обмежується шляхом прийняття відповідних норм в законі про Державний бюджет.

В. Рішення Конституційного суду України

09 липня 2007 р. Конституційний суд України розглядаючи справу про соціальні гарантії громадян,  визнав положення п.7 та п.14 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (якими зупинено дію статей 41, 43 Закону України N 2240-III), як такі, що не відповідають Конституції України (є  неконституційними), оскільки цей закон ("Про Державний бюджет") не може скасовувати чи змінювати  обсяг прав і обов'язків, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.  Таким чином, Рішенням Конституційного Суду України по справі №6-рп/2007 від 09.07.2007р. було відновлено дію статей 41, 43 Закону України N 2240-III.

22 травня 2008 р. Конституційний суд України  виніс аналогічне Рішення, стосовно  неконституційності  положень Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік":  Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. по справі №10-рп/2008 знов  було  відновлено дію статей 41, 43 Закону України N 2240-III.

27 листопада 2008 р. Конституційним судом України винесено Рішення №26-рп/2008, у якому  повторена  правова  позиція  Конституційного  суду  України  стосовно  можливості  зупиняти дію  та скасовувати норми законів, які визначають гарантії, при встановленні Законом про Державний бюджет  України  видатків  на  загальносуспiльнi  потреби,  яка  полягає  у  тому,  що  (цитую) «Закон про Державний  бюджет України створює належні умови для  реалізації законів України ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами»

09 вересня 2010 року Конституційним судом України винесено Рішення № 19-рп/2010, у якому положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами“ від 18 лютого 2010 року № 1691–VI та Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними.

Г. Закон України від 19 грудня 2006 року № 489-У «Про Державний бюджет України на 2007 рік»

Стаття 56 «…допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України № 2240-ІІІ здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам»

Д. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2002 року

Стаття 2 «субвенції – це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенцій»

Е. Постанови Кабінету Міністрів України

Постанова № 32 від 16 січня 2007 р. щодо передачі управлінням праці та соціального захисту населення всі справи та відомості для продовження виплати останніми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Постанова № 13 від 11 січня 2007 р. «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми» визначає механізм призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - застраховані особи), за рахунок коштів державного бюджету.

Постанова № 256 від 04.03.2002 р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», якою передбачено механізм коригування асигнувань з Державного бюджету України та погашення кредиторської заборгованості місцевих бюджетів щодо відповідних допомоги.

Постанова № 228 від 28.02.2002 р. «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», відповідно до якої кошториси у частині міжбюджетних трансфертів не складаються.

Є. Листи:

Міністерства праці та соціальної політики України від 15.01.2007 р. № 19/0/15-07/5-2 «Щодо допомоги при народжені дитини та по догляду за нею до досягнення нею трирічного віку» у якому зазначено, що новий розмір допомоги не може бути меншим суми допомоги разом із індексацією у попередньому місяці

Міністерства юстиції України від 11.06.2010р. Щодо зобов’язання  кабінетом Міністрів України вжити заходів Міністерство юстиції по унеможливленню накладення державною виконавчою службою арешту на рахунки органів праці та соц. захисту, на яких знаходяться зазначені кошти (п.7 протоколу №21 засідання Кабінету міністрів України від 26.05.2010р.)

Ж. Кодекс адміністративного судочинства (в подальшому - КАС):

Стаття 7. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах визначає:        верховенство права;   законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; обов'язковість судових рішень.

Стаття 8. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Стаття 10. Затверджує рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Забороняє привілеї чи обмеження прав учасників адміністративного процесу за ознаками соціального походження, майнового стану або іншими ознаками.

Стаття 11. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Стаття 71. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

1.2. Факти, що послужили підставою до звернення, зводиться до наступного:

05.04.2007 року я, Колесник Ганна Костянтинівна народила доньку з якою я разом проживаю та яку я фактично доглядаю. Перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років з 21.06.2007 року до 05.04.2010 року, маю статус особи, застрахованої у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, та мала право на матеріальне забезпечення за таким видом цієї системи страхування, як страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, яке є складовою частиною мого конституційного права на соціальний захист.

 29.05.2007 року я звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Ялтинської міської ради (в подальшому - Управління) для призначення допомоги при народженні дитини, відповідно до моєї заяви допомога була мені призначена та почала виплачуватись Управлінням з 10.07.2007р. до 29.04.2008р.. На дату першої виплати допомоги Рішенням Конституційного суду мої права на отримання допомоги при народженні дитини, згідно зі статтею 41 Закону України N 2240-III були поновлені, але при нарахуванні та виплаті Управлінням не враховані.

10.07.2007 р. я звернулась до Управління для призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до моєї заяви допомога призначена з 21.06.2007р., та почала виплачуватись з 20.08.2007р. в розмірі, що був передбачений визнаними неконституційними положеннями Закону України „Про державний бюджет на 2007 рік”.

Будь-яких повідомлень від Управління щодо порядку нарахування і виплати вказаних видів державної допомоги, їхній загальний та щомісячний розмір мені не надходило. 

08.12.2008 року я звернулася до Управління з метою перерахунку виплати соціальної допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та виплату заборгованості з урахуванням рішень Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р., № 10-рп/2008 від 22.05.08р., та №26-рп/2008 від 27.11.2008 р., але, не зважаючи на ці рішення, відповідно до відповіді від 19.12.2008р. №0110/03/258, Управління у виплаті заборгованості та перерахунку такої соціальної допомоги мені відмовив у зв’язку з тим, що Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України не встановлено порядок перерахунку допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, факт права на таку допомогу не заперечувався.

Не погодившись з рішенням Управління, скориставшись пунктом 4 ст. 99 КАС України, 20.12.2008р. я направила Скаргу до Міністерства праці та соціального захисту населення АР Крим. Відповідь я отримала 12.02.2009 року №10-136, згідно якої Міністерство частково визнає моє право на перерахунок соціальної допомоги, однак виплату допомоги в розмірах, встановлених Конституційним Судом України погоджується провести після прийняття центральними органами виконавчої влади рішення про виділення додаткових асигнувань.

У цей час я у зв’язку з відсутністю у мене фінансової можливості звернутися за допомогою юридичної фірми (я отримувала 144,10 грн. на забезпечення себе та дитини) мною було розпочато збір інформації для подальшого звернення до суду та захисту себе самотужки. Однак 25.12.2008р. (Офіційні видання Урядовий кур'єр 2009, N4 від 14.01.2009) Законом України № 808-VI внесені зміни до статті 18 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ місцевим загальним судам як адміністративним судам, щодо справ у спорах фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання  виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Нововведення на рівні законодавства змусили мене докласти додаткових зусиль для вивчення відмінностей у судочинстві, що ускладнило та відстрочило сбір та оформлення документів задля звернення до суду.

30.04.2009р. я, Колесник Ганна Костянтинівна звернулась до Ялтинського міського суду з позовом до Управління про визнання відмови про перерахунок допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку  неправомірною та стягнення заборгованості по допомозі  при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. В якому оскаржувалися дії та бездіяльність Управління, та висувалися вимоги до суду про стягнення з відповідача на мою користь грошову допомогу при народженні та по догляду за дитиною, а також про зобов’язання відповідача провадити щомісячні виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі не менше встановленого Законом прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 05.04.2010 року включно; про стягнення з відповідача судових витрат.

18.05.2009р. Управлінням було подано до суду заперечення на мій адміністративній позов у яких підставою для нарахування та виплати мені допомоги у неконституційному розмірі вказана відсутність коштів у затверджених щорічних кошторисах, та керуючись статтями 99, 100 КАС України наполягали на відмові в задоволенні позовних вимог, річний термін звернення яких до суду пропущений мною.

18.05.2009р. мною було подано до суду клопотання про відмову Управлінню у застосуванні наслідків пропуску строку згідно статті 100 КАС України в якому зазначено, що я скористалась порядком досудового спору відповідно до п.4 статті 99 КАС України, а тому обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня отримання мною рішення Міністерства праці та соціального захисту населення АР Крим за результатами розгляду моєї скарги на дії Управління, а саме з 12.02.2009р.

25.05.2009р. мною було подано до суду пояснення по справі у яких наведені докази відсутності кошторисів на кошти за рахунок яких я отримувала допомоги. Крім того було подано доповнення у яких я намагалася акцентувати увагу суду на те, що я посилаюся на норми Конституції України як на норми прямої дії, що я прошу стягнути з Управління заборгованість по виплаті допомоги при народженні та по догляду за дитиною, а також про те, що допомога по догляду за дитиною призначається на весь час її надання, та початок нового бюджетного року не є підставою для перерахунку допомоги (підставою може бути лише зміна прожиткового мінімуму, або дострокове припинення відпуски).

Я була присутня на всіх засіданнях суду, управління на засідання не з’явилося, лише подало клопотання про розгляд справи у його відсутність.

09.06.2009р., було постановлено рішення по справі № 2а-5337 2009 року. Зазначеним рішенням суду було частково задоволено мої позовні вимоги, а саме:

- визнали неправомірними дії щодо відмови виплачувати Колесник Ганни Костянтинівни щомісячну допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період травень - грудень 2008 року, відповідно до ст. 43 Закону України N 2240-III.

- зобов'язали Управління нарахувати та виплатити Колесник Ганни Костянтинівни щомісячну допомогу по догляду за дитиною (Колесник Марією Віталіївною, 05 квітня 2007 року народження) до досягнення нею трирічного віку за період травень 2008 року - травень 2009 року у розмірі 5 278 (п'ять тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 70 копійок (у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом на дитину віком до шості років);

- в іншій частині позову - відмовлено.

Клопотання про відмову Управлінню у застосуванні наслідків пропуску строку згідно статті 100 КАС України судом не було розглянуто, цей висновок зроблено мною на підставі відповіді суду на мою заяву від 12.06.2009 року про видачу копії ухвали за результатом розгляду клопотання, в якому зазначено, що про розгляд клопотання є посилання в постанові суду. В постанові суду про вищезгадане клопотання не йдеться, йдеться лише про відновлення пропущеного строку, але такого клопотання я не подавала.

Залишилися не розглянутими без обґрунтування мої посилання на норми Конституції України, як на норми прямої дії, а також невмотивовано змінено вимогу про стягнення заборгованості на зобов’язання нарахувати и виплатити Управління.

16.06.2009р. мною було подано до суду зауваження щодо неповноти, та неправильності журналу судового засідання

17.06.2009р. Ухвалою суду мої зауваження були частково задоволенні.

З рішенням суду першої інстанції я не погодилась, та мною 03.07.2009р. була подана (через Ялтинський міський суд як Адміністративний суд) апеляційна скарга до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

11.06.2009р. Управлінням до Севастопольського апеляційного адміністративного суду подано апеляційну скаргу, яка дублює заперечення подані в Ялтинський суд, відмінність полягає лише у відсутності наполягань на застосуванні наслідків пропуску строку визначених у статті 100 КАС України.

22.01.2010р. мною були подано заперечення на апеляційну скаргу Управління, в якої я ще раз навела повний аналіз діючого законодавства щодо відсутності кошторисів, а відповідно і будь-яких обмежень для виплати мені допомоги у розмірі відповідному до Конституції України, та пояснення до апеляційної скарги у яких я ще раз зверталася до суду з проханням надати оцінку моїм посиланням на статті 22, 46 Конституції України, як акту прямої дії.

10.02.2010р. мною по справі було подано, пояснення, у яких я тезово виклала суть апеляційної скарги посилалась на норми Конституції, як норми прямої дії, на незаконність корегування допомоги в сторону її зменшення у період відпустки по догляду за дитиною, а також звертала увагу на мої позовні вимоги про стягнення заборгованості, та клопотання щодо витребування у Управління кошторису.

Я була присутня на всіх засіданнях суду, управління на засідання не з’явилося.

10.03.2010р. вступив в силу Закон України від 18.02.2010  № 1691-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами», згідно якого всі спори з приводу призначення, розрахунку, перерахунку, надання і здобуття пенсійних і всіх інших видів соціальних виплат розглядатимуть не адміністративні, а цивільні суди. Згідно з цим Законом збільшена офіційна вартість судового процесу (особливо якщо врахувати, що йдеться про незахищених верствах населення). За адміністративний позов громадянин платить лише держмито у розмірі 3,4 грн., а за можливість судитися з державою в райсуді доведеться також заплатити 120 грн. за «інформаційні послуги» суду у кожній інстанції. Але, мабуть, найголовніше — це істотна зміна самих підходів до розгляду справ про виплати пільг. Річ в тім, що КАС передбачає презумпцію провини чиновника перед громадянином. Тобто в ході адмінпроцесу саме представник держоргану повинен доводити, що громадянин який подав позов не має права на допомогу або доплату або вона нарахована правильно. Більш того, кодекс передбачає, що суд може за власною ініціативою збирати докази у справі, у тому числі витребувати їх у відповідача. В той же час згідно Цивільному процесуальному кодексу в цивільній справі доводити свою правоту повинна кожна із сторін. Тобто доки позивач не доведе, що йому проложені ті або інші виплати, претендувати на позитивне вирішення суду він не зможе. Саме з тієї причини цей закон — звужує права і свободи громадян, що не відповідає Конституції України.

24.03.2010р. Севастопольським Апеляційним Адміністративним судом винесена та проголошена постанова, якою апеляційні скарги Колесник Г.К, та Управління були частково задоволенні. Повний текст судового рішення виготовлений 30.03.2010 року.

При цьому вирішено:

- визнали неправомірними дії щодо відмови виплачувати Колесник Ганни Костянтинівни щомісячну допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до ст. 43 Закону України N 2240-III.

- зобов'язали нарахувати та виплатити Колесник Ганни Костянтинівни щомісячну допомогу по догляду за дитиною (Колесник Марією Віталіївною, 05 квітня 2007 року народження) до досягнення нею трирічного віку за період з травня 2008 року по грудень 2009 року в розмірі 3215,00 грн. та з червня по грудень 2007 року в розмірі 2714,59грн. та недоплачену допомогу при народженні дитини в сумі 1963,80 грн. (у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом на дитину віком до шості років);

- в іншій частині позову - відмовлено.

- стягнути з Державного бюджету України на користь Колесник Ганни Костянтинівні 1,70грн. судового збору.

Севастопольським апеляційним адміністративним судом було задоволено моє клопотання щодо незастосування наслідків пропуску строку відповідно до ст. 100 КАС, хоча і змінено формулювання, але з висновком я згодна. Однак залишилися не враховані, та не розглянуті без посилання на мотиви таких дій мої посилання на норми Конституції України, як на норми прямої дії, допомогу мені судом зобов’язано виплатити періодами, хоча підстав в законодавстві України для періодичного зменшення допомоги не має.

30.07.2010р. мною було подано касаційну скаргу до Верховного Суду України (в подальшому ВСУ).

Ухвалою ВСУ мені був надано час на усунення недоліків, яки я усунула

19.07.2010р. ВСУ відмовлено мені у відкритті касаційного провадження, на погляд Суду обґрунтування моєї касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки матеріалів справи, а наведені доводи та зміст оскаржуваних рішень також не дають підстави для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права.

2. Права, що гарантовані  Конвенцією з прав людини, які я вважаю порушеними.

Я  стверджую, що в  обставинах  даної  справи  мали  місце  такі  порушення  Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод:

2.1 Ст.1 Протоколу (перший)  до   Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод:

«Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Термін «власність» поширюється на всі «безумовні права», які може довести особа, включаючи, зокрема, активи, що пов’язані з приватним правом (такі як пайові внески чи фінансові претензії, в основі яких лежить контракт або делікт), а також окремі економічні і соціальні виплати, які пов’язані з публічним правом.

Тому, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.

«Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).

У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»)».

Однак, незважаючи на цю практику Суди частково задовольнили вимоги Управління (у період з 01.01.2008 року до 22.05.2008 року, та з 01.01.2009 року до 05.04.2010 року). Хоча неправомірність дій Управління Судом було визнано.

2.2.  Ст. 6  та  ст. 13  Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод:

«1. Кожен має право на справедливий … розгляд  його … незалежним і безстороннім судом, встановленим  законом,  який вирішить  спір  щодо  його  прав  та обов'язків  цивільного  характеру  ...»

«Кожен, чиї  права та свободи,  визнані в цій Конвенції,  було порушено,  має право на  ефективний  засіб  юридичного  захисту  в національному  органі,  навіть  якщо  таке  порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

А. Порушення принципу юридичної визначеності:

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Б. Порушення принципу верховенства права:

Держава не може також через ухвалення законів обмежувати дію окремих судових рішень (у справі «Стран Грік Ріфайнеріс» та Стратіс Андреадіс проти Греції (1994)). Але Україна, ігноруючи Рішення Конституційного суду щодо неможливості скасування чи обмеження соціальних гарантій при щорічному прийнятті Закону України про бюджет, протиправно видає Закон про бюджет на новий рік за новий Закон, якого попереднє Рішення Конституційного суду не стосується, хоча усі вони про бюджет, та не можуть порушувати Конституції України.

Вважаю, що маніпулювання назвами Законів про Державний бюджет та Закону про Державний бюджет на відповідний рік призвело до відмови мені суду у відновлені прав гарантованих Конституцією у період з 01.01.2008 року до 22.05.2008 року, та з 01.01.2009 року до 05.04.2010 року (з нового бюджетного року до дати Рішення Конституційного суду, та дати триріччя моєї дитини). Це є штучною припоною, та втручанням з боку законодавчої влади України, що здійснюється з метою вплинути на остаточне судове рішення в процесі відправлення судочинства, яке порушує Принцип верховенства права та поняття справедливого судового розгляду

В. Порушення принципу рівності можливостей.

Цей Принцип пункту 1 статті 6 закріплено також і на рівні національного законодавства, згідно з яким кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості (Ноймайстер проти Австрії (1968)), і жодна з сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над протилежною стороною.

В порушення цього Принципу Судом України розглянуто доводи в більшій мірі Управління, більшість моїх доводів (такі як відсутність кошторису на виплачувані мені суми допомоги, мої посилання на норми Конституції як норми прямої дії, посилання на Рішення Конституційного суду від 27 листопада 2008 р) навпаки, навіть не були включені в мотивувальну частину рішення.

Ключовим у порушенні принципу рівних можливостей я вважаю те, що суди обґрунтовують свої рішення доводами яки Управління навіть не заявляло у ході судового процесу (неможливості нарахування та виплати допомоги весь час її призначення, зміна прожиткового мінімуму з мінімуму заявленому мною – для працездатних осіб, на мінімум для дитини до 6 років, якою я вже не є, щодо відсутності у мене права отримувати допомогу до закінчення відпуски по догляду за дитиною). Все це вважаю доказом неготовності суду забезпечити ефективне здійснення гарантованих у статті 6 прав.

Г. Порушення принципу належного відправлення правосуддя

Вважаю, що у ході судового процесу бракувало безсторонності і незалежності судів тлумачення внутрішнього законодавства українськими судовими органами в контексті, що суди не застосували відповідним чином законодавство, не розглянули належним чином та глибоко факти у справі та аргументи заявника і що висновки, зроблені ними, були передчасними і суперечливими, що на мою думку є порушенням ст.6 (справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України" від 25.07.2002року)

У Постанові по справі «Хаджіанастасіу проти Греції» Європейській суд з прав людини нагадав, що суди повинні вказувати з достатньою ясністю доводи та мотиви, на яких вони ґрунтують свої рішення.

Ухвалення немотивованого акта є порушенням  права на  справедливий суд, гарантованого  ст.6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод».  

Право на мотивоване рішення суду випливає з права бути вислуханим судом. И гарантією того, що сторона  була  вислухана  судом, є мотивоване рішення суду.

Тому в судових рішеннях можна побачити, що вони є невмотивованими, в них ігноруються аргументи та доводи сторін, за винятком тих, які знаходяться в повній відповідності  з логікою судової постанови. В даних актах йде спотворення не лише аргументів, але і підміна питання, поставлені перед судом в позовній заяві.

В цій справі національний суд просто проігнорував мої посилання на норми Конституції України.

Суди не розглянули повністю мої аргументи, зокрема щодо розміру допомоги в порівнянні з прожитковим мінімумом, встановленим статтею 46 Конституції України.

У цій справі я багато разів зверталась до національних судів з вимогою вирішити спір щодо допомоги з органами соціального забезпечення (а саме з місцевим управлінням праці та соціального захисту населення), посилалаючись, зокрема, на положення статті 22, 46 Конституції, заявляючи, що допомога не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум, та не може бути зменшена. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позовні вимоги з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Тому, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов’язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції (Проніна проти України).

Д. Порушення принципу обов'язковість судових рішень

Невід’ємною складовою справедливого судочинства є виконання судових рішень. Представники виконавчої влади не можуть ухилятись чи відмовлятись від виконання рішень, яки були ухвалені судовими органами ((Ван де Хурк проти Нідерландів (1994) та Хорнсбі проти Греції (1996)). 

Подібна ситуація серйозно впливає на довіру до суду у демократичному суспільству.

У цій справі боржником є державний орган, і виконання судових рішень, винесених проти нього, як це випливає з матеріалів справи, можливе лише за умови, якщо держава передбачає у державному бюджеті України відповідні видатки шляхом вжиття відповідних законодавчих заходів. Управління у ході справи вказують на те, що виплата грошей, що належать мені, по суті, було неможливим переважно через відсутність у бюджеті відповідних положень.

Враховуючи вище вказане доручення Кабміну, яким зобов'язано Міністерство юстиції вжити заходів щодо недопущення випадків накладення державою виконавчою службою арешту на рахунки органів праці та соц. захисту, на яких знаходяться кошти, передбачені для виконання державних програм соціального захисту виконання судового остаточного рішення по моєї справі стає ілюзорним, та нездійсненним.

Є. Відсутність ефективних засобів правового захисту.

Згідно ст. 152 Конституції України закони або їх окремі положення, що визнані неконституційними,  втрачають    чинність    з    дня    ухвалення  Конституційним  Судом України  рішення  про  їх  неконституційність.  Матеріальна   шкода, завдана  фізичним  особам актами  і   діями,    що    визнані  неконституційними,  відшкодовується  державою  у встановленому  законом  порядку. Однак Закону про порядок відшкодування і матеріальної шкоди в Україні нема, а тому відсутні засоби, які  в змозі забезпечити відповідне  відшкодування матеріальної шкоди, та ефективний правовій захист.

Від початку виникнення спору щодо розміру допомоги Державою було двічі змінено законодавство щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами, остання зміна (від 10 березня 2010 року) 09 вересня 2010 року Конституційним судом України визнана неконституційною. Ці зміни створювали для мене додаткові складнощі у ході судового процесу, обтяжуючи мене зайвим навантаженням яке проявлялось у постійному відстеженні змін та нововведень, порядку їх застосування.

Останні, неконституційні зміни позбавили мене права на касаційне оскарження, тому що до змін у Вищого адміністративного суду України не було права відмовити мені у відкритті касаційного впровадження на підставі необґрунтованості та викладені доводів яки не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, після змін касаційна скарга, відповідно до законодавства подається у Верховний суд України у якого така можливість є та якою він скористався.

Підводячи    підсумок    викладеному,   вважаю,   що   у   всіх   судових    розглядах   по   заявлених   мною   вимогах,  суд  не  був    неупередженим.    Захищаючи   інтереси   державного  органу, суд створював умови, що прирікають мене на існування, що принижує  людську  гідність, Держава занадто часто змінюючи законодавство щодо соціальних гарантій та підвідомчості справ, примушує мене відмовитися  від захисту своїх прав в судовому порядку, що розцінюється мною, як відсутність ефективних засобів правового захисту.

2.3. Ст. 8 Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод:

«Кожен  має право на повагу до свого приватного і сімейного життя…».

Допомога встановлена Україною в розмірі різниці між прожитковим мінімумом, установленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї (нарахованим, а не фактично отриманим) в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Але навіть прожитковий мінімум у цьому контексті береться лише на одного з сім’ї. І в цьому випадку «милістю» з боку держави виглядає положення, що розмір цієї допомоги не може бути менше 144,10 гривень. Замість того, щоб виплачувати мені передбачену обов’язковим державним страхуванням допомогу в розмірі прожиткового мінімуму, держава вигадала, яким чином це не робити, та для навіть незначного збільшення допомоги вимагає від мене довідки про склад сім’ї, про отримані моєю родиною доходи та виплачені податки, про майно моєї родини. Після закінчення відпустки я продовжую працювати та сплачувати обов’язкові внески в фонд державного соціального страхування відмовитись від якого мені заборонено.

Вважаю це втручанням з боку Держави в моє сімейне життя.

2.4. Ст. 14 Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод:

«Користування правами і свободами, визнаними в цієї Конвенції, повинно бути забезпечено без якої б то не було дискримінації за ознакою. національного або соціального походження, майнового положення, народження або по будь-яких іншим ознакам.»

Підсумовуючи вищенаведені обставини, викладені в листі, хочу зазначити, що з огляду на те, що судом було обмежено мої права по признаку майнового та соціального становища, як особи, яка, виходячи саме з фінансових можливостей вимушена самостійно відстоювати свої права у суді оскільки виявилася позбавлена судового захисту, яким можуть користуватися спроможні люди.

У поєднанні з порушенням принципу рівності можливостей у цій справі вважаю що відбулася очевидна нерівність в користуванні гарантованими Конвенцією правами між мною та Управлінням, оскільки згідно національного законодавства обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень покладається саме на Управління, якщо він заперечує адміністративний позов. Навпаки у ході судового розгляду справи цей обов’язок перекладено на мене, та фактично відбулось екзаменування мене як позивача. Вважаю, що дана відмінність в поводженні не була виправданою.

Різне поводження з людьми в аналогічних ситуаціях без наявного об'єктивного і обґрунтованого підтвердження вважаю дискримінацію.

3.  Засоби  внутрішнього  захисту.

 При  розгляди  моєї  справи  національне  законодавство  України  передбачає  наступні  засоби  внутрішнього  захисту:

-                     звернення  до  національного  суду  першої  інстанції (рішення  якого  вступає  в  закону  силу  у  разі  відсутності  заяви  про  апеляційне  оскарження);

-                     звернення  до  національного  суду  апеляційної  інстанції (рішення  вступає в  закону  силу,  можливе  оскарження  у  касаційній  інстанції);

-                     звернення  до  національного  суду  касаційної  інстанції (остаточне  рішення, оскарженню  не  підлягає).

На  дату  складання  даного  звернення  мною  були  використані  наступні  засоби  внутрішнього  захисту:

-  поданий  адміністративний  позов  до  національного  суду  першої  інстанції,  отримано  рішення;

-  подана  апеляційна  скарга  до  національного  суду  апеляційної  інстанції,  отримано  рішення;

-  подана  касаційна  скарга  до   національного  суду  касаційної  інстанції;  отримана  Ухвала  про  відмову у відкритті касаційного впровадження (рішення остаточне та оскарженню не підлягає). 

Таким  чином,  на  дату  складання  даного  звернення  по  моєї  справі  вичерпані всі внутрішні засоби захисту.

 4.  Перелік  рішень  ухвалених  по  моєї  справі.

09.06.2009р. Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим (суддя:  Чорная О.В.) виніс Постанову, якою частково задовольнив мої позовні вимоги  (Додаток № 1):

17.06.2009р. Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим (суддя:  Чорная О.В.) виніс Ухвалу суду якою мої зауваження щодо журналів судового засідання були частково задоволенні. Ухвала оскарженню не підлягає.

24.03.2010р. Севастопольським Апеляційним Адміністративним судом (головуючий суддя – Іщенко Г.М.)  винесена та проголошена постанова, якою апеляційні скарги були частково задоволенні. Повний текст судового рішення виготовлений 30 березня 2010 року.

18.05.2010р.  Верховний суд  України  виніс  Ухвалу про залишення  касаційної  скарги  без  руху  та   виправлення  недоліків. (Додаток № 4).

19.07.2010р.  Верховний суд  України (Суддя Верховного Суду України Григор'єва Л.І.)  виніс  Ухвалу про відмову у відкритті  касаційного провадження. Ухвала оскарженню не  підлягає (Додаток № 5).

5.  Мої  вимоги.

   Я  прошу  Суд  визнати  порушення  ст.1 Протоколу (перший)  до   Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод,  ст. 6, 13, 8  та  ст. 14  Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод,  а  також  присудити  справедливу  компенсацію  згідно  ст.  41 Конвенції  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод (матеріальну и нематеріальну  шкоду, а також  судові  витрати) .

Оскільки не представляється можливим підготувати повний формуляр скарги і зібрати всі підтверджуючі документи, тому я прошу Суд прийняти даний лист, що подається в рамках шестимісячного терміну, передбаченого Статтею 35 Конвенцій, як попередній лист. Заповнений формуляр скарги разом з копіями тих, що мають відношення до справи документів буде поданий  як  най скоріше.

 

Будь  ласка,  підтвердить  отримання.

 

Додатки:

1.                 Копія  рішення  суду  першої  інстанції.

2.                 Копія  ухвали суду першої інстанції.

3.                 Копія  рішення  суду  апеляційної  інстанції.

4.                 Копія  Ухвали Верховного  суду  України від 18.05.2010р.

5.                 Копія  Ухвали Верховного суду  України від 19.07.2010р.

 

З  повагою, 

Колесник Ганна  Костянтинівна

 

21 вересня 2010 р.               

Последние комментарии

Опрос

Как долго вы судитесь?: